Розуміння М. Хвильовим політичного статусу Української СРР дає уявлення про те, що він дійсно вірив у декларативні документи, що ними проголошувалась її самостійність. На звинувачення А. Хвилі стосовно того, що М. Хвильовий назвав Україну самостійною державою, останній пропонує: «Перехрестіться, камраде, та подивіться в нашу конституцію. Розгорніть параграф перший і уважно прочитайте». Автор памфлету стверджує: «...ми є справді-таки незалежна держава, що входить своїм республіканським організмом в Радянський Союз». Цей процес, за М. Хвильовим, - природний, підтверджений «залізною і непереборною волею історичних законів», затримувати його - значить вносити «елемент хаосу в світовий загально історичний процес». Письменник виявляє талант передбачення, коли заявляє що «Україна доти буде плацдармом для контрреволюції (чи-то націоналізму), поки не пройде процес оформлення суверенної національної держави». З огляду на те, що в Україні є власна культура, економіка тощо, М. Хвильовому здається, що вона «трохи інакше буде іти до соціалізму, хоч і в одному радянському політичному союзі з Росією». Неоднозначно можна оцінювати й таку фразу письменника: «За рішучим і догадливим Хвилею, ми вже давно послали екстрену ноту і закликаємо до розриву з РСФРР. Ну що ж, хай буде й так, коли комусь того хочеться» [3, с. 590-592]. Таким чином, М. Хвильовий у своєму памфлеті «Україна чи Малоросія» виступає як ідеолог націонал-комунізму.

За свідченням сучасників, М. Хвильовий випередив чи переріс свою добу на багато часу. «На цілих п'ять епох», - твердив І. Дніпровський в листі до А. Любченка. Перерости свою епоху для митця, філософа, з одного боку - щастя, з іншого - трагедія. Щастя, бо своїми відкриттями, ідеями він відкриває панорами невідомого майбутнього і цим мобілізує психіку сучасників до сприйняття і розуміння прийдешнього. Трагедія - бо переважно сучасники не сприймають відразу великих винаходів чи передбачень майбутнього. Ті ж, що мають владу над народом, ще більше бояться уникливих і далекозорих. Вони бажають їх знищити у будь-який спосіб - палити, відрубувати голови чи розстрілювати у залежності від стилю доби і звичок диктаторів. Теорія азіатського ренесансу - одна з багатьох тез М. Хвильового, яку певна частина сучасників не сприйняла, а панівна влада кваліфікувала як зухвалий ревізіонізм і відхід від основних постулатів марксизму [4, с. 149].

Дана теорія, висунута М. Хвильовим ще в циклі «Камо грядеши», дістала критичних зауважень протягом дискусії, здається, не менше ніж пропозиція орієнтації на Європу. Для «кращої» аргументації своїх думок цього разу письменник бере у союзники вождя світового пролетаріату, він вказує що «Ленін ніс світло з Азії, але він завжди пропонував вчитися у Європи. Він, очевидно, гадав, що психологічну Європу можна зв'язати зі Сходом». У даному памфлеті М. Хвильовий користується еклектичним поєднанням теорії циклічності з історичним матеріалізмом. «Кожний народ переживає дитинство, культурний етап і цивілізаційний», - вказує М. Хвильовий, йдучи за М. Данилевським та О. Шпенглером. Однак він пропонує користуватися теорією соціально-економічних формацій і, поділяючи історичні типи культур, розділити їх на патріархальний, феодальний, буржуазний і пролетарський періоди. Майже всі культури патріархального періоду, як-от мікенська, індійська, вавилонська, арабська, були утворені народами, які мешкали на території Азії, або географічно примикали до неї. Одночасно «людський матеріал Європи» відігравав порівняно невелику роль в творенні першого культурно-історичного типу. Розв'язуючи проблеми патріархального періоду, населення Азії настільки вичерпало свої духовні сили, що тип феодальної культури мусив проявитися на європейській території, що була наповнена невиявленою енергією. Цієї енергії Європі вистачило і для створення культури третього періоду - буржуазного [3, с. 610-612].

М. Хвильовий вважає себе за сучасника загибелі буржуазного типу культури на європейській території. Вважаючи, що «творчу енергію вичерпано» і що «західне суспільство йде до стану духовної імпотенції», він переносить творення нового пролетарського культурно-історичного типу на територію Азії: «Віковий тисячолітній відпочинок східного людського матеріалу - це є період накопичення енергії для всесвітніх універсальних завдань». Цей культурно-історичний тип, який М. Хвильовий називає азіатським ренесансом, буде тривати, як і попередні, кілька століть. Для того щоб не бути голослівним, письменник наводить ознаки народження нового типу: в соціально-економічній площині - проекти Сунь-Ят-Сена про розвиток господарства, в політичній - Гоміндан, який, за М. Хвильовим, є фактор більш революційного значення, ніж якийсь амстердамський інтернаціонал, в культурній - творчість індійського поета Рабіндраната Тагора [3, с. 613-615]. Отже, сучасному читачеві подібна теорія здається, мабуть, вже не такою і фантастичною, виходячи з