На думку М. Хвильового, азіатський ренесанс визначатиметься високою класичною освіченістю, що буде ґрунтуватися на здобутках як азіатської, так і європейської культур. Однією з передумов азіатського ренесансу, за М. Хвильовим, є наявність більшовицької моделі держави. Оскільки Україна стоїть на межі Європи і Азії і має можливість скористатися енергетичним потенціалом як однієї, так і іншої, оскільки в Україні будується комунізм, остільки вона має стати в авангарді четвертого культурно-історичного типу. Рушійною силою азіатського ренесансу має стати людина нового типу. У письменника є кілька характеристик цієї людини: вона - «сильна і цільна», «відважний конкістадор», «революційний конкістадор», «геніальний неспокійний громадянин». Зрозуміло, що все це той самий тип ідеальної громадської людини, що вироблений Заходом і рухає історичний процес. На жаль, передбачення М. Хвильового стосовно України, якій надавалося авангардне значення в азіатському ренесансі, до сьогодні не виправдалися. Ймовірно, що одна з головних причин цього - тривале знаходження українського народу в ролі молодшого брата Росії, від чого письменник вимагав відмовитися.

Очевидно, що друга версія теорії азіатського ренесансу мала більш науковий вигляд, ніж попередня. Вона приваблює своїми перспективами і проявами передбачень. Стає зрозумілим, чому офіційні кола не наважилися її надрукувати. Хоча такі заходи особливо не допомогли: памфлет поширювався у друкованих копіях і не тільки у Харкові, а й по інших містах України. Усім, хто у той час мав бажання з ним ознайомитися, не доводилося довго шукати. Як записав у своєму щоденнику С. Єфремов, він «перечитав у рукопису заборонену статтю М. Хвильового... Автор - теж большевик, але здорово сипле своїм колегам за "малоросіянство". Тому-то статтю й заборонено. ...Може б він і виписався на публіциста, ...видимо цій стороні його діяльності покладено край» [5, с. 453].

У дію вступають адміністративно-репресивні заходи щодо памфлету, з «Україною чи Малоросією» воюють, не друкуючи її. Масштаби дискусії та її вплив на українське суспільство почали непокоїти керівну партійну ланку, наприкінці 1926 р. В. Затонський надсилає до відділу робітничого мистецтва таємного листа, в якому пропонує «негайно подати систематизовані точні відомості про настрої сельінтелігенції», зокрема про її ставлення до літературної дискусії [6,-арк. 1].

Отже, виступи М. Хвильового торкалися, очевидно, не тільки проблеми літератури, а й культури в цілому, ідеології, врешті питання - бути чи не бути українській нації, як їй вижити в межах СРСР, як зберегти свою національну й духовну самобутність під тяжкою загрозою наступу модифікованої російської імперії. Ці виступи письменника відбили загальний настрій нації. Його підтримали академіки, вчителі, студенти, неокласики, зокрема М. Зеров, М. Рильський, М. Могилянський. До його тез приєдналась Українська Академія Наук (УАН), політики, економісти, інженери. Економіст М. Волобуєв за допомогою статистичних даних довів, що більшовицький уряд у Москві продовжує стару імперську колоніально-економічну політику на Україні. Тому він вимагав зробити її незалежною від імперського центру - Москви. А член ЦК КП(б)У О. Шумський доповнив М. Хвильового, вимагаючи від Й. Сталіна усунути російське керівництво з ЦК КП(б)У та уряду України, сприяти дерусифікації українського пролетаріату.

Оскільки широкий фронт, яким наступали «націоналісти», не міг задовольнити комуністичне керівництво, почалися політичні звинувачення, навішування «ярликів» «ворогів народу». У такий спосіб літературну дискусію було силоміць придушено. Не маючи естетичних та ідеологічних аргументів, незабаром компартія вдалася до засобів НКВС - тотального терору українців, провокацій, голодомору 1933 р. У таких жорстоких умовах наклав на себе руки і М. Хвильовий - він не захотів бути рабом чужої народові влади, ствердивши цим ідейну перемогу фізично розстріляного відродження над силами зла.

На жаль, іронічно і до сьогодні в українському політикумі звучать питання, висловлені М. Хвильовим 80 років назад: хто ми? де ми живемо - в Україні чи Малоросії? Яким шляхом повинна йти до майбутнього новітня українська держава? Очевидно, до того часу поки українські політики не відпрацюють внутрішньоукраїнські проблеми й суперечності, не визначать зовнішньополітичні пріоритети, Україна буде плентатися у хвості загальноісторичного поступу.

Джерела та література

Сталин И.В. Тов. Кагановичу и др. членам ПБ ЦК КП(б)У // Сочинения. - М., 1952. - Т. 8.

Костюк Г. З гори Гелікон на Голгофу // Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). -

Вашингтон; К., 2002.

Хвильовий М. Україна чи Малоросія // Твори: У 2 т. - К., 1990. - Т. 2.

Костюк Г. Неопалима купина // Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). - Вашингтон; К.,

2002.

Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. - К., 1997.

Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2260