М. В. Брегеда

СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ДО КУРСУ НА СОЦІАЛЬНУ ПЕРЕОРІЄНТАЦІЮ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ (1953 рік)

Відразу ж після смерті диктатора почали набирати сили нові процеси, які ще недавно не вписувалися в догми, що сповідувалися десятиліттями. Істотна риса періоду "відлиги" полягала в поступовій переорієнтації економіки на соціальні потреби, на інтереси людей, якими протягом тривалого часу нехтували нібито заради найвищих інтересів держави. Необхідність змін в економічному житті прямо випливала зі спрямованості нового внутрішньополітичного курсу, сформульованого Г. Маленковим.

У промові на похоронах Й. Сталіна він зазначив: "У галузі внутрішньої політики наше головне завдання полягає в тому, щоб неухильно добиватися подальшого покращення матеріального добробуту робітників, колгоспників, інтелігенції, всіх радянських людей. Законом для нашої партії й уряду є обов'язок невтомно турбуватися про благо народу, про максимальне задоволення його матеріальних і культурних потреб" [1, с.1].

На думку Т. Царевської, серед причин реформаційного курсу нового керівництва можна виділити: передчуття господарської катастрофи, яку потрібно було призупинити будь-якими способами; важку внутрішньополітичну обстановку в країні, перетвореній у єдиний величезний ГУЛАГ, де кожен міг бути засуджений за хвилинне запізнення на роботу або просто за "не ту" національність чи соціальну приналежність; необхідність забезпечити спадкоємність влади, обеззброїти можливих суперників, попередити міжусобиці в своєму партійно-елітарному середовищі [2, с.83].

Додамо також потребу наступників вождя заручитися підтримкою народу, який все менше продовжував вірити в будівництво "світлого комуністичного майбутнього". Життєві реалії були несумісними з пропагандистськими гаслами, що постійно вимагали піднесення трудового ентузіазму, самовідданості й обмеження власних інтересів заради державних. З допомогою проявлених надзвичайних і неймовірних людських зусиль, упродовж короткого відрізку часу після війни вдалося відбудувати народне господарство, підняти з руїни економіку країни. Природними були очікування та сподівання населення на підвищення свого життєвого рівня, поліпшення матеріального й соціального становища.

Аналіз матеріалів сесії Верховної Ради СРСР, яка відбулася 5-8 серпня 1953 р., переконливо свідчить, що перетворення в економіці країни, у тому числі в сільському господарстві, почалися не з рішень вересневого (1953 рік) Пленуму ЦК КПРС, як це традиційно підкреслювалося в радянській історіографії. Установки Пленуму були визначені рішеннями сесії. Зміст доповіді М. Хрущова на вересневому Пленумі являв собою, по суті, деталізацію основних положень промови Г. Маленкова, виголошеної за місяць до цього на сесії.

Проблема взаємовідносин влади й суспільства в період хрущовської "відлиги" достатньо детально висвітлена в українській історіографії [3], однак за межами уваги істориків продовжує залишатися не менш важливе питання сприйняття влади і її політики суспільною свідомістю. Виходячи з вищенаведеного, розглянемо ставлення українців до проголошеного курсу на соціальну переорієнтацію економіки держави. Важливо простежити суспільно-політичні настрої у зв'язку з відмовою нового партійно-державного керівництва від сталінських методів організації й планування розвитку народного господарства країни. Виявимо специфіку й особливості реагування в робітничому, селянському та інтелігентському середовищі.

Про найбільш гострі проблеми в народному господарстві говорилося ще на липневому Пленумі ЦК КПРС, присвяченому "справі Берії". Радянські керівники відмічали ряд попередніх прорахунків і недоліків у соціально-економічній політиці держави, в яких намагалися звинуватити Л. Берію. Так, у своєму виступі М. Хрущов, пояснюючи неприйняття важливих рішень по сільському господарству, зазначав: "Л. Берія гальмував питання, які виносилися на розгляд, щоб підривати колгоспи. Крім того, він переслідував мету діяти проти Маленкова. У результаті багато галузей сільського господарства перебувають у запущеному стані: молока мало, м'яса мало. А який же комунізм, якщо немає коржів і масла?" [4, с.156].

Лунали й критичні відгуки на адресу Й. Сталіна, про його відповідальність за катастрофічне становище в економіці. Згубним було визнано запропонований ним проект збільшити податок на колгоспи й колгоспників з 15 до 40 мільярдів карбованців, коли увесь доход нараховував 42 мільярди [5, с.154]. Говорили про помилковість ідеї продуктообміну замість товарообігу при соціалізмі [5, с.196].

Також йшла мова про наслідки щорічного зниження цін. У партійних "верхах" чудово розуміли, що це лише пропагандистський крок, спрямований на створення в масовій свідомості ілюзії поступового покращення життєвого рівня. Зокрема, А. Мікоян зазначив: "За останні роки зниження цін на м' ясо і масло відбулося в більшій мірі, ніж на інші продукти. За п' ять років ціни знижені більше ніж у два рази. Зрозуміло, що ми маємо бурхливе зростання попиту населення на м'ясо, не маючи відповідного зростання ресурсів м'яса. Населення скаржиться: кому потрібне таке зниження цін, коли неможна за такими цінами купити ці продукти в крамницях, а на колгоспних ринках ціни не знизилися, а навіть підвищилися". Виходом із даного становища, на його думку, було "створення економічної зацікавленості колгоспників у розвитку суспільного тваринництва, підняття рівня заготівельних цін" [5, с. 153—154].

Новий напрямок в економіці був проголошений на початку серпня 1953 р., в промові Г. Маленкова на V сесії Верховної Ради СРСР. Так, уперше було порушено питання про необхідність вирівнювання темпів розвитку промисловості груп "А" та "Б". У промові зазначалося, що за період 1940-1953 рр. виробництво засобів виробництва збільшилося в 3 із лишком рази, а виробництво предметів споживання - лише на 72%. Передбачалося різко змінити інвестиційну політику, значно збільшивши вкладення коштів у галузі нематеріального виробництва - легку і харчову промисловість, сільське господарство; залучити до виробництва товарів для народу