І. В. Саламаха

ДІЯЛЬНІСТЬ РАДИ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ В УКРАЇНІ У 1965-1969 рр.

У 1944 р. в СРСР за ініціативою радянського керівництва було засновано Союз євангельських християн-баптистів на чолі зі Всесоюзною радою євангельських християн-баптистів. Під дахом цієї організації планувалося об'єднати всі протестантські церкви та тримати їх під державним контролем. Але, наприкінці 1950-х років у середовищі цього Союзу відбувся розкол. Протягом 1960-1965 р.р. криза в середовищі євангельських християн-баптистів посилювалась. І в 1965 р. розкольники заснували свою церковну організацію під назвою Рада церков євангельських християн-баптистів. З цього часу в історії євангельських християн-баптистів СРСР починається етап боротьби між двома церквами за вплив на віруючих.

Наукове дослідження історії розвитку Ради церков євангельських християн-баптистів як окремої церковної структури та історії взаємостосунків між Радою церков євангельських християн-баптистів та Всесоюзною радою євангельських християн-баптистів проводилось з 1960-х років радянськими істориками: П.Каушанським [1], О.Клібановим, Л.Мітрохіним [2], З.Калінічевою [3], а також сучасними істориками: М.Неволіним [4], О.Сінічкіним [5].

Автор даної статті поставив за мету дослідити процес розвитку Ради церков євангельських християн-баптистів в Україні наприкінці 1960-х років і стосунків між прибічниками Ради церков євангельських християн-баптистів та Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів.

Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів (далі ВРЄХБ), заснована в 1944 р., і до якої входили євангельські християни, баптисти, п' ятидесятники, меноніти та інші протестантські церкви, ніколи не була єдиною. В грудні 1959 р. на Пленумі ВРЄХБ були прийняті "Положення про Союз євангельських християн-баптистів у СРСР" та "Інструктивний лист старшим пресвітерам Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів", які не були сприйняті багатьма віруючими, і через це в Союзі євангельських християн-баптистів почався розкол. У результаті розколу сформувалася велика група віруючих, незадоволених цими документами і яка виступала за скликання з'їзду євангельських християн-баптистів. Ця група назвала сама себе "Ініціативна група за скликання з'їзду" на чолі з

Прокоф'євим та Г.Крючковим.

Протягом 1960-1965 рр. криза в середовищі євангельських християн-баптистів поширювалась. Тисячі віруючих, незадоволених поведінкою ВРЄХБ, яка знаходилась під повним контролем державних та партійних органів радянської держави, переходили на бік "Ініціативної групи". Авторитет ВРЄХБ падав. Особливо це спостерігалося в Україні, де більше усього перебувало віруючих євангельських християн-баптистів (в порівнянні з іншими радянськими республіками).

Не зважаючи на всі спроби з боку ВРЄХБ об'єднатися з розкольниками - цього не вдалося. На початку 1964 р. в Україні найбільша кількість прихильників "Ініціативної групи" була в Донецькій, Кіровоградській, Луганській, Харківській, Київській, Хмельницькій та Черкаській областях [6, с.216- 226].

У вересні 1965 р. в Москві відбулась Всесоюзна нарада служителів церков євангельських християн-баптистів, які підтримували розкольників. Від України на цій нараді були Г.Крючков, Г.Вінс (м.Київ), І.Антонович (м. Кіровоград).

На цей час авторитет Оргкомітету (так було перейменовано "Ініціативну групу" на початку 1960- х років) у багатьох помісних церквах був дуже високим, рух його прибічників зростав і був дуже активним. Г.Крючков у доповіді під назвою "Про перейменування Оргкомітету" наголосив, що Оргкомітет фактично не тільки прагне проведення з'їзду, але й керує церквами євангельських християн- баптистів. У зв'язку з цим функції Оргкомітету значно розширились. І на цій нараді було змінено структуру керуючого органу й Оргкомітет було перейменовано на Раду церков євангельських християн- баптистів (далі РЦ ЄХБ). До президії РЦ ЄХБ увійшло 9 осіб (серед яких 2 - з України: Г.Вінс та

Антонов) [7, с.21-33].

Після цього рішення в СРСР фактично діяли дві церкви євангельських християн-баптистів: Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів та Рада церков євангельських християн-баптистів.

За кількістю общин та віруючих євангельські християни-баптисти України посідали на цей час перше місце в СРСР. Тому не випадково керівники РЦ ЄХБ О.Прокоф'єв, Г.Крючков, Г.Вінс перш за все розгорнули свою діяльність саме в Україні.

В Україні було засновано обласні відділення РЦ ЄХБ, за 1960-1965 рр. проведено низку республіканських та обласних нарад керівників розкольників. Великий вплив РЦ ЄХБ мала в Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Харківській, Київській та Чернігівській областях.

ВРЄХБ, зі свого боку, рекомендувала старшому пресвітеру ВРЄХБ в Україні О.Андреєву обрати з колишніх представників РЦ ЄХБ осіб на посади старших пресвітерів областей для того, щоб підривати авторитет розкольників. Також за 1963-1965 рр. в Україні було знято з державної реєстрації (за різних обставин) 48 общин та груп євангельських християн-баптистів [7, с.21-33]. Все це призвело до того, що у 1965-1966 рр. деякі віруючі відійшли від прибічників Г.Крючкова, О.Прокоф'єва, Г.Вінса та повернулися до зареєстрованих общин.

У 1965 р. в Україні в декількох містах відбулася спроба частини віруючих з РЦ ЄХБ офіційно зареєструватися. Так в м. Одесі незареєстрована община євангельських християн-баптистів подала заяву на реєстрацію до уповноваженого ради у справах з релігійних культів при міськвиконкомі з умовою визнання їх Статуту. В м. Запоріжжі розкольники намагалися зареєструвати общину на підґрунті Біблії (а не радянських законів). У м. Києві група віруючих заявила, що хоче зареєструватися, як автономна община [7, с.21-33].

На ці та інші спроби прибічників РЦ ЄХБ в Україні зареєструватися, керівництво ВРЄХБ з м. Москви відреагувало жорсткою інструкцією: "Йти на будь-які поступки у виконанні радянського законодавства не можна... Мова може йти про реєстрацію релігійної общини як автономної, тільки за умови суворого виконання радянського законодавства" [7, с.21-33].

23 березня 1966 р. у м. Москві було проведено зустріч представників