Дивна річ, але за два останні десятиріччя в Україні були написані статті та монографії про всіх членів політбюро ЦК КП(б)У 1920-1930-х рр., окрім Миколи Миколайовича Попова. Автору не пощастило знайти жодної. Чому? Після роздумів і сумнівів знаходиш досить просту відповідь: незважаючи на всі свої здібності та таланти, М. М. Попов у середині 1930-х р. вже набув всі рис та поведінки типового сталінського „номенклатурника". І може тому став не цікавим! У першу чергу для тих дослідників, які шукають в історії України яскраві особистості, тих, хто навіть у період тотального сталінського домінування намагався зберегти свою національну та особисту гідність. М. М. Попова не можна порівнювати, наприклад, з М. О. Скрипником або П. П. Любченком за цими критеріями. Але для нас він є цікавим як певний „продукт" того самого „номенклатурного" механізму, про який вже досить багато написано у попередніх працях і автором статті, і іншими дослідниками феномену компартійно-радянської номенклатури у 1920-1930-х рр.
Відомості про дитинство та юнацькі роки Миколи Миколайовича Попова досить обмежені. Народився він 9 січня 1891 р. в м. Кутаїсі, що в Грузії. За походженням росіянин, але виріс на Кавказі. Про його родину мало що відомо. Син учителя. Закінчив Владикавказьку гімназію в 1908 р. І після цього вперше, хоча і ненадовго, потрапив в Україну: почав навчання у Харківському університеті, яке потім у 1909 р. намагався продовжити у Московському університеті. Але два університетські курси стали вищим щаблем його офіційної освіти до революції. Більшого він не зміг досягти, тому що вже повністю був задіяний у революційній роботі. Важлива деталь: з 1906 до 1919 р., тобто майже 13(!) років М. М. Попов був активним меншовиком і тільки після того, як меншовицька партія в Україні опинилась поза революційними законами Леніна та Троцького, перейшов до лав КП(б)У [7, спр. 161, арк. 1-3].
Революційною діяльністю Микола Попов захопився під впливом подій першої російської революції. У 1906-1908 рр., він, тоді ще учень Владикавказької гімназії, не тільки стає членом меншовицької партії, але й веде нелегальну пропагандистську роботу серед учнівських і воєнних організацій РСДРП [7, спр. 161, арк. 4].
Факти свідчать про те, що юний Микола Попов свідомо залишає навчання в Московському університеті заради продовження своєї революційної діяльності. Зараз вже важко зрозуміти, чого було в цьому вчинку тоді більше - романтики чи ідеалізму, але всі ті, хто добре знав Попова, свідчили, що він змолоду був людиною розсудливою та не схильною до авантюр. Подальший вибір життєвого шляху став багато в чому результатом систематичного читання філософської, політичної та історичної літератури. Певний час кумиром Попова був Г. В. Плеханов. Через десять років він навіть боявся про це згадувати. Може тому М. М. Попов все своє життя, після переходу від меншовиків до більшовиків у 1919 р., наполегливо доводив своїми книжками та промовами відданість Леніну та ленінізму, який нещадно критикував до перемоги більшовицької революції. У 1924 р. Микола Миколайович разом із Я. А. Яковлєвим написав й опублікував біографічний нарис „Життя Леніна і ленінізм". Під керівництвом і безпосередньою редакцією М. М. Попова була видана збірка „В. І. Ленін про Україну" та багато інших тематичних видань з історії ленінізму та більшовизму [7, спр. 161, арк. 10].
У 1908 р. передбачити перемогу більшовиків у майбутній боротьбі за владу було складно, тому молодий Микола Попов завзято працює в Харкові як відповідальний організатор міського району та секретар комітету РСДРП-меншовиків. У 1909-1911 рр. Попов вже на нелегальній роботі у Москві. Він член виконавчої комісії окружної організації РСДРП. Був двічі заарештований. З грудня 1911 р. понад два роки перебував у тюрмі, пізніше, згідно з рішенням Московської судової палати засуджений до заслання в Сибір. П'ять років, проведених М. М. Поповим у Сибіру стали для нього не тільки суворою життєвою, але й політичною школою. З січня 1912 до лютого 1917 р. він відбував заслання в Іркутській губернії, у селах Черенково, Мензурна, Усть-Уфа.