Каганович сумлінно виконує вказівки вождя. Його відповіді Сталіну з цього приводу дають нам можливість краще зрозуміти те місце, яке М. М. Попов посідав в ієрархії влади на початку 1930-х рр. як номенклатурна величина, що опікувалась питаннями ідеології. 22 серпня 1931 р. Каганович пише Сталіну: «О „Правде" сегодня же дам соответствующий нагоняй Попову и впредь буду более тщательно наблюдать» [15, с. 59]. А вже наступного дня, 23 серпня 1931 р., Каганович конкретно доповідає про виконання сталінського доручення: «О „Правде": имел я крепкую и основательную беседу с Поповым, крыл его как хотел вопросами, о которых вы писали, так и по другим. Безусловно, что товарищи из „Правды" сейчас переходят некоторые границы, как в смысле саморекламирования, так и в тоне и характере материала. После прошлогодней вашей критики они хорошо повернулись к хозяйству, но сейчас у них получается сплошной барабанный бой и зачастую приказной тон, они пробуют вроде как управлять; верно, они должны исправлять недостатки, но они же и должны воспитывать миллионы, поднять идейность, в этом у них многого не хватает. Видимо, после вашего приезда придется вам опять как в прошлом году поднять и на новую ступень, а до этого буду наблюдать здесь» [15, с. 62-63].

По-друге, листування Сталіна і Кагановича свідчить про те, що Попов, працюючи в керівництві газети „Правда", дуже часто ходив по лезу ножа, ризикуючи потрапити в таку опалу, з якої вибратись у часи сталінського свавілля було дуже складно. Становище „номенклатури" політбюро ЦК ВКП(б) давало неабияку владу і привілеї, але поставило Попова під постійний контроль самого Сталіна та його оточення. Тут проявилась одна із головних особливостей номенклатурного механізму: кожний номенклатурник, і як посадова особа, і як особистість, мав конкретні обмеження фактично у всьому - від особистого життя та його умов і до політичної свобод и, а точніше сказати обсягу політичної несвободи. Коли він цю межу переходив, то його неодмінно чекало покарання. Політична еліта в СРСР свою бюрократію контролювала ретельно. Саме з такою ситуацією М. М. Попов зштовхнувся у вересні 1931 р. 21 вересня того року Каганович пише Сталіну: «Вчера дали большой нагоняй Попову за его статью от девятнадцатого сего месяца „О некоторых особенностях нынешнего этапа". Статья, безусловно, путанная, в ней есть ряд формулировок, которые неправильно характеризуют нынешний этап, в частности, неправильно изображаются колхозы и панически представлена опасность наступления капиталистических элементов. В конце второго раздела неправильно ставится вопрос о победе социализма в нашей стране. Я и Постышев вызвали Мехлиса и Попова, дали им соответствующие указания и приняли в Секретариате ЦК следующее постановление: „Констатировать, что общий тон статьи т. Попова неправильный, что статья содержит в себе ряд неправильных формулировок по существу. Предложить редакции „Правды" и т. Попову написать новую статью на эту же тему в соответствии с данными устно указаниями". Статью они должны доставить завтра» [15, с. 113-114].

Далі відбулось щось цікаве: до протоколу Секретаріату ЦК ВКП(б) вищезгадана постанова 20 вересня 1931 р. внесена не була. 21 вересня того ж року члени Секретаріату ЦК ВКП(б) затвердили рішення про надання М. М. Попову відпустки з 20 вересня до 1 листопада 1931 року. 21 вересня політбюро ЦК ВКП(б) погодилось з рішенням Секретаріату ЦК ВКП(б) про надання відпустки Попову. Фактично це означало усунення його від роботи в редколегії „Правди" до повернення з відпустки до Москви Й. В. Сталіна, який і повинен був вирішити його остаточну долю [15, с. 115].

Наприкінці 1931 р. Сталін залишив Попова у „Правді". Розгортались події „великого перелому", країна проходила через жорстоку колективізацію на селі і вождю необхідні були ідеологічні працівники, готові обґрунтувати, аргументувати, пояснити будь-яку його точку зору, з будь-якого питання. Хоча постійне „виховання" Сталіним і Кагановичем Попова, як члена редколегії „Правди" і одного з головних авторів цієї газети, продовжувалося весь період його роботи в партійному офіціозі ЦК ВКП(б), аж доки він у 1933 р. не був відправлений разом із Постишевим і Балицьким наводити сталінський порядок в Україні [15, с. 141, 142, 149, 285-286, 289].

Поява М. М. Попова, разом із П. П. Постишевим і В. А. Балицьким, в Україні в 1933 р., які привезли разом із собою з Москви велику кількість партійних працівників і чекістів, була невипадковою. Сталіна, Кагановича та політбюро ЦК ВКП(б) уже в середині 1932 р. турбували не тільки хід колективізації, хлібозаготівель і реальні ознаки голодомору в Україні. Не менше їх турбувала позиція керівництва КП(б)У в цій ситуації. Сталін і Каганович приходять до висновку, що С. В. Косіор (перший секретар ЦК КП(б)У), В. Я. Чубар (голова уряду