М. О. Фролов

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОГЛЯДІВ БІЛЬШОВИКІВ НА КОНЦЕПЦІЮ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1914-1921 РР.)

В умовах перманентної політичної кризи, що супроводжує суспільно-політичний розвиток більшості держав СНД, в тому числі і Україну, важливо з'ясувати її ідеологічні, політичні та соціально- економічні передумови. І в цьому плані в певній мірі можливо використати досвід Російської революції 1917 року, політичні учасники якої так і не змогли реалізувати демократичний потенціал суспільства після падіння монархії Романових.

Значна провина за це лежить на партії більшовиків та її лідерів зокрема, які недооцінили можливості саморозвитку капіталізму за рахунок нових досягнень науки і техніки, пограбування країн "третього світу"; надто гіперболізували процес абсолютного зубожіння пролетаріату, перебільшили його здатність до гуртування для спільної боротьби проти панівних верств, і недооцінили сили "середнього класу", як запоруки стабільності в суспільстві.

Замість широких демократичних реформ, вони нав'язали суспільству ідею соціалістичної революції як панацею для вирішення найбільш болючих соціальних проблем основної маси населення.

Мета даної статті полягає у тому, щоб поаналізувати трансформацію поглядів більшовиків на концепцію пролетарської держави в умовах Першої світової війни та революційних потрясінь 19171921 рр.

Постульована проблема має певну історіографічну базу. В радянський період ленінська ідея побудови соціалізму через встановлення диктатури пролетаріату вважалася стрижневою в концепції соціалістичної революції і сприймалася дослідниками як аксіома. Проте з розвалом Радянського Союзу все більше істориків і політологів допускають альтернативність шляхів суспільно-політичного розвитку Росії в 1917 році. При цьому більшовицькій авторитарній владі протиставляється ідея демократичного шляху розвитку держави через реалізацію суспільно-політичного консенсусу з визнання результатів виборів до Всеросійських Установчих зборів та їх подальшої діяльності, з одного боку, або створення однорідного соціалістичного уряду в жовтні-листопаді 1917 року - з іншого. Прикладом цьому може слугувати стаття А.Х. Бурганова "Была ли возможность создания демократического правительства после Октябрьской революции?" опублікована в одному з журналів "Отечественная история" за 1993 рік. Ось що автор пише з цього приводу: "Анализ тактики всех участников переговоров (навколо проблеми формування першого радянського (більшовицького) уряду) позволяет сделать вывод: при всей невероятности соглашения между ними была необходимость добиваться его во имя предотвращения гражданской войны, во имя демократии. Была ли для этого почва? Была. - Прежде всего, большевистская программа революционно-демократических преобразований (мир, земля, рабочий контроль и т. п.), приемлемых для всех демократов. Большевики тогда еще не исключали Учредительное собрание из системы советского государства, так как надеялись добиться в нем совместно с левыми эсерами большинства. Этого не получилось. Тем не менее правым демократам не следовало торжествовать свою победу в Учредительном собрании; нужно было более гибкой политикой закрепить и продолжить демократические преобразования. Правые же всем своим поведением содействовали тому, чтобы большевики действовали, как говорится "закусив удила". На это большевиков ориентировало и то, что сила была на их стороне» [47, с.36].

Шлях до однопартійної диктатури як основи адміністративно-командної політичної системи висвітлює в своїх роботах Є.Г. Гімпельсон [31; 54]. Крім того автор досліджує ділові та морально- етичні якості нових радянських управлінців, які з самого початку своєї діяльності допускали масові посадові зловживання, порушували законність, займалися хабарництвом та бюрократичною волокітою [21; 27]. Концептуальне переосмислення більшовицької теоретичної спадщини відносно державного будівництва в епоху побудови соціалізму знаходимо зокрема в роботах О.В. Волобуєва [6], С.В Леонова І.В. [2; 8], І.В. Павлової [55] тощо.

Досить суттєвим в цьому плані є науковий доробок відомого українського вченого С.В. Кульчицького [48; 57]. На його думку, в 1917 році в Росії мала місце радянська революція, яка з весни 1918 року трансформувалася у комуністичну.

Більшовики на чолі з В.І. Леніним утворили свою партію на початку ХХ століття з метою підготовки та здійснення революції і побудови комуністичного суспільства. Ідеологічною основою діяльності партії була обрана система поглядів, сформульована К. Марксом і Ф. Енгельсом. Маркс і Енгельс розглядали перспективу пролетарської революції тільки як світової події, тому вони не досліджували її можливість реалізації в окремо взятій європейській країні. Російська імперія з її переважно селянським населенням і домінуючим аграрним сектором економіки мала згідно з теорією Маркса-Енгельса значно меншу перспективу комуністичної революції, ніж Німеччина, Франція, Австро-Угорщина та інші європейські країни. Тому Ленін і керівництво РСДРП(б) у період від утворення партії до початку Першої світової війни головну увагу приділяли питанням підготовки та здійсненню майбутньої світової пролетарської революції на теренах їхньої Батьківщини. Ця революція здавалась їм подією віддаленого майбутнього.

Але Перша світова війна, яка принесла народам Європи безмежні страждання та злидні, зробила перспективу революційних потрясінь реальною. Тому керівництво більшовицької партії почало обговорювати не тільки перспективи революційних подій у Росії та Європі, але й питання можливого державного устрою після перемоги революції. Сьогодні можна на основі опублікованих документів стверджувати, що Ленін та його оточення вперше ґрунтовно почали дискутувати ці питання в 1915 році.

Восени 1915 року відбувся обмін листами з приводу перспектив світової пролетарської або соціалістичної революції між В.І. Леніним, М.І. Бухаріним і Г.О. Зінов'євим. Із листів Бухаріна Леніну зрозуміло, що більшовицьке керівництво продовжувало тоді розглядати можливу перемогу соціалістичної революції в Росії тільки в разі її підтримки європейським пролетаріатом, і в першу чергу, пролетаріатом Німеччини. Найбільше зацікавлення викликає та обставина, що Ленін і Бухарін