Цікаво, що і Ленін, і Бухарін, і Зінов'єв не заперечували у 1915 році проти збереження держави в Росії в разі перемоги соціалістичної революції та захоплення влади більшовиками, на відміну від Маркса і Енгельса. Вони називали цю державу демократичною республікою. Але зміст цього поняття, його розуміння у них був різним. Ленін заперечував необхідність збереження парламенту у звичному для Європи того часу розумінні. Він виступав за домінування тимчасового революційного уряду, який після захоплення влади повинен був декретивним шляхом реалізувати програму-мінімум РСДРП(б). Ленін виступав проти законодавчої ролі установчих зборів, вважаючи, що формулювання нових державних засад у вигляді Конституції повинен здійснити революційний уряд. Диктаторський підхід Леніна Бухарін м'яко критикував, але їхні розбіжності не мали принциповий характер [1, с.169].

Звертають на себе увагу дві думки, висловлені Бухаріним у листі до Леніна від 26 серпня - 27 вересня 1915 року. „Социальная революция Запада разбивает национально-государственные границы, - пише Бухарін, - И мы ее должны поддержать в этом отношении. С какой стати нам удерживать резко отграниченную государственную "Россию"? Для чего это нужно? Наоборот, мы постараемся централизовать, спаять - во всех отношениях - всю Европу (как первый этап). А если это так, то зачем надо удерживать "локальные особенности" и оставлять буржуазию у власти, которая завтра (ибо либерализм = империализм) опаснее будет, чем гнилой царизм для Запада... Крестьян поставим в зависимость через индустриализацию сельского хозяйства. ...Они против нас не пойдут, вернее, будут индифферентны. А если бы даже и пошли - мы бы сумели всем европ. скопом с ними расправиться. Русский империализм мы задушили бы своим социализмом в корне. Еще одно: от нас, быть может, отделилась бы Сибирь. Ну, и Господь с ней! Признаюсь, я во всем этом построении не вижу "ни грамма анархизма!" [1, с.1б8].

Вищенаведена цитата свідчить про те, що керівництво більшовицької партії ще до революційних подій 1917 року і розвалу Російської імперії, як держави, вважали для себе можливим розглядати кордони між державами фікцією, яку можна змінювати революційним шляхом на основі поширення ідеології комунізму. В історії післяреволюційної України ця впевненість більшовицьких вождів у їх здатності довільно визначати кордони держав відіграла значну роль. Як і теза про те, що опір комуністичній владі з боку селянства можна задушити насиллям і таким само чином можна його й індустріалізувати в Росії.

Дискусія 1915 року між Леніним, Бухаріним і Зінов'євим свідчила про те, що включена ще на ІІ з'їзді РСДРП у 1903 році до програми партії марксова теза про диктатуру пролетаріату, як про основу політичної системи пролетарської держави, після перемоги світової комуністичної революції, до певного часу ідеологами більшовизму теоретично не розроблялась. Хоча, як це не дивно, ця тема знайшла розгляд у роботах лідерів меншовизму Г.В. Плеханова та О.С. Мартинова. Плеханов вважав, що після соціальної революції необхідно ліквідувати сучасну систему політичного представництва, замінивши її прямим народним законодавством. А О.С. Мартинов підкреслював, що диктатура пролетаріату буде можливою тоді, коли пролетаріат, як класовий ворог буржуазії, отримає можливість висловлювати загальнонаціональні, загальнонародні інтереси, тобто тоді, коли „комуністичне гасло стане загальнонаціональним гаслом" [2, с.15-16].

У другій половині 1916 року М.І. Бухарін продовжував розробку теоретичних засад державності після перемоги комуністичної революції, приділивши особливу увагу тезі про необхідність встановлення диктатури пролетаріату. Він опублікував з цього питання низку статей. Леніну зміст статей не сподобався. Він вбачав у поглядах Бухаріна відхід від марксизму. У грудні 1916 року в замітці "Інтернаціонал Молоді" Ленін піддав гострій критиці позицію Бухаріна й обіцяв написати докладну статтю про ставлення марксизму до держави. Пізніше він визнав помилковість своєї критики [3, с.213- 216].

Теоретична дискусія між В. І. Леніним і М. І. Бухаріним жодним чином не вплинула на стан їхніх особистих стосунків. Більше того, Ленін вважав, що Бухарін своєчасно актуалізував питання про можливу модель державного устрою після перемоги соціалістичної революції в Росії [4, с.66-71].

Восени 1916 року і на початку 1917 року, як свідчить Н.К. Крупська, Ленін посилено працював над розробкою теми: марксизм і держава. Він посилено вивчав твори К. Маркса та Ф. Енгельса. 4(17) лютого 1917 року Ленін повідомляв О.М. Коллонтай, що він майже підготував матеріал з питання ставлення марксизму до держави. Записи були зібрані в зошиті під назвою „Марксизм про державу". У ньому були зібрані цитати з творів К. Маркса і Ф. Енгельса, а також виписки з книг і статей К. Каутського, А. Паннекука і Е. Бернштейна з критичними зауваженнями, висновками та узагальненнями Леніна [3, с.119-295].

Революція в Росії у лютому 1917 року призупинила теоретичні пошуки Леніна. Він повернувся зі Швейцарії на Батьківщину і включився безпосередньо в процес політичної боротьби. Після липневих подій 1917 року у Петрограді Ленін написав книгу „Держава і революція".

Але ще до написання книги „Держава і революція" Ленін висловив свій погляд на можливий державний устрій у Росії