У радянській історичній літературі найбільш ретельно було проаналізовано з позиції офіційної ідеології ленінську роботу „Про завдання пролетаріату в даній революції", яка увійшла в історію як „Квітневі тези". Але, на наш погляд, ще більш детально, ніж у „Квітневих тезах", Ленін висловив свій погляд на комуністичну державу майбутнього та її устрій у роботі „Політичні партії в Росії і завдання пролетаріату", яка була опублікована в травні 1917 року. Аналіз цієї роботи для теми нашого дослідження не менш цікавий, ніж аналіз „Квітневих тез".

Ця робота Леніна побудована у формі відповідей на запитання. Ключовим для нас є розгляд четвертого питання: „Якого державного устрою хочуть тепер?" Відповідаючи на нього Ленін пише, що більшовики є прихильниками „республіки Рад робітничих, солдатських та ін. депутатів. Знищення постійної армії та поліції; заміни їх поголовно озброєним народом; не тільки виборності, але й змінюваності чиновників, плати їм не вище плати хорошому робітникові" [5, с.189].

Шлях до визначення рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, як головної складової майбутнього державного устрою і влади був у Леніна та більшовиків досить довгим. Вони не оцінили позитивно цю форму самоорганізації революційного народу під час першої російської революції. Наприклад, у резолюції Петербурзької Федеративної Ради РСДРП, яка об' єднувала більшовиків і меншовиків, що була затверджена 27 жовтня 1905 року, висловлювалось негативне ставлення до діяльності Рад. Соціал-демократи бачили у радах конкурента для партії у боротьбі за вплив на маси. Хоча Л.Д. Троцький мав протилежну точку зору [6, с.61].

Лише навесні 1906 року в проекті резолюції до ІУ Об'єднавчого з'їзду партії Ленін вперше назвав Ради робітничих депутатів „зачатком нової революційної влади", а РСДРП закликав взяти участь у їх діяльності „з метою розширення та поглиблення впливу соціал-демократії на пролетаріат і пролетаріату на хід і результат демократичної революції" [6, с.61].

Але було б помилкою вважати, що після першої російської революції Ленін і керівництво більшовиків вважали ради основою державного механізму майбутньої революційно-демократичної диктатури. Лише в 1915 році в полеміці з М.І. Бухаріним Ленін вперше досить конкретно формулює тезу про можливість перетворення рад в основу революційно-демократичної державності. Він піддає сумніву непорушний для меншовиків і представників інших соціалістичних партій авторитет майбутніх Установчих зборів, підкреслюючи, що ставлення більшовиків до цих зборів буде залежати від того, які політичні сили їх сформують [7, с.48].

Лише навесні 1917 року Ленін остаточно визначається, що формою держави „диктатури пролетаріату та бідного селянства" повинна бути не парламентська республіка, а „республіка Рад знизу доверху". Республіка рад, вважав Ленін, наповнювала реальним змістом марксову тезу про диктатуру пролетаріату, як форму нової державності для Росії. Відомо, що цей висновок сформульований ще в „Квітневих тезах", не знайшов спочатку розуміння та підтримки навіть серед керівництва РСДРП(б). УІІ (квітнева) загальноросійська конференція більшовиків не підтримала ленінську тезу про майбутню республіку Рад. Багато делегатів конференції (С.А. Багдатьєв, Л.Б. Каменєв, В.П. Ногін, П.Г. Смідович, П. І. Ейланд та інші) критикували Леніна з цього питання, розглядаючи ради, як тимчасову форму самоорганізації мас для захоплення влади. Але Ленін стояв на своїх позиціях непорушно [8, с.31].

Включення Леніним до роботи „Політичні партії в Росії і завдання пролетаріату" тез про „знищення постійної армії і поліції; заміни їх поголовно озброєним народом" та виборності чиновників і „плати їх не вище плати хорошому робітникові" було не випадковим. Це був не тільки популізм і демагогія, як засіб політичної боротьби. Ленін прийшов до цих тез на початку 1917 року вивчаючи досвід Паризької Комуни. Ідея держави - комуни стала ідеологічною базою для початку комуністичних перетворень у Росії навесні 1918 року.

Ленінська робота „Держава і революція" виявилась найбільш конкретною і змістовною концепцією розвитку та трансформації держави після можливого захоплення влади більшовиками. Ленін, не маючи до 47 років життя елементарного власного досвіду державного управління та будівництва, для формулювання та аргументації своїх поглядів з цього питання широко використовує цитати з К. Маркса та Ф. Енгельса. Але він був талановитою й освіченою людино, яка професійно займалась політикою. Тому він зміг використати марксизм для пояснення стратегії і тактики більшовиків з питань державного будівництва після перемоги в боротьбі за владу. Безумовно, це була ідеалістична модель побудови держави, але помножена на гігантську енергію мільйонів революційно налаштованих людей вона отримала шанс на реалізацію соціального експерименту величезного масштабу. М.О. Бердяєв невипадково підкреслював, що більшовизм відповідав багатьом традиціям історичного розвитку Росії і був зрозумілий російській людині краще, ніж ліберальні ідеї творців Лютневої революції [9, с.93].

До яких головних висновків прийшов Ленін у роботі „Держава і революція"?

По-перше, він наполягав на тому, щоб після пролетарської революції стара державна „машина" була знищена, а замість неї був створений новий державний апарат, у першу чергу, з метою пригнічення супротиву експлуататорських елементів у самому широкому, можна сказати довільному розумінні цього слова. Разом з тим Ленін підкреслював необхідність існування держави на весь перехідний період від капіталізму до комунізму