за ідеологією держава створює на професійній основі армію, таємну і нетаємну поліцію, органи безпеки, суди або трибунали, тюрми, охорону цих закладів тощо. Тобто повертається до тих державних механізмів, які існували і за царату, і в буржуазних країнах світу. Тут більшовицьке керівництво не винайшло нічого нового. Але їм вдалось за рахунок розвитку, модифікації добре відомих механізмів державного управління та впровадження принципово нових, наприклад механізм номенклатури в роботі з компартійно-державними керівними кадрами всіх рівнів, досягти вже у другій половині 1930-х рр. тотального контролю над суспільством. Систематичне насилля породжувало в суспільстві ситуацію страху та паралізувало здатність до будь-якого опору його громадян навіть під час хвилі масових репресій 1937-1938 рр. [37, с.166-173].
Ми вже підкреслювали тези про те, що Ленін і більшовицька верхівка принципово були налаштовані проти „буржуазного" парламентаризму ще до революційних подій 1917 року. Вони шукали таку модель представницьких органів, яка б дозволила, на їхню думку, позбавити ці органи характерних рис „говорильні" і перетворити їх у „працюючі" установи [10, с.170]. Такими „працюючими" установами ленінське керівництво обрало ради, які, на його погляд, мали можливість поєднати функції законодавчої та виконавчої влади.
Взагалі, заперечення Леніним, Троцьким, Бухаріним, Сталіним, Зінов'євим та іншими теоретиками та практиками більшовизму ідеї „розділення влади", тобто наділення законодавчої, виконавчої, судової влади своєю компетенцією в межах закону та конституції, само по собі мало риси тоталітарного, диктаторського світогляду. Французький філософ ХУІІІ століття Ш. Монтеск' є, який першим сформулював ідею „розділення влади", вважав, що це дасть можливість запобігти концентрації всієї повноти влади в одних руках, тому що всі три гілки влади повинні були „урівноважити" та контролювати одна одну. Ця ідея на початку ХХ століття була реалізована в більшості європейських країнах та в США. Але більшовицькі керівники не бажали керувати країною згідно з законом, а відстоювали для диктатури пролетаріату право на діяльність згідно з умовами революційної необхідності, що і призвело в 1920-х - 1930-х рр. до численних фактів зловживання владою. Не дивно, що автори інструкції наркомату юстиції радянської Росії від 19 грудня 1917 року „Про революційний трибунал...", спираючись на ідеї В.І. Леніна, зазначали: „Міру покарання революційний трибунал встановлює, керуючись обставинами справи і вмінням революційної совісті" [38, с.9-10].
До початку 1917 року Ради розглядались більшовиками як можлива форма революційно- демократичної влади. Після лютого 1917 року, коли Ленін проголосив необхідність переходу до соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату, одразу ж виникло питання про державну форму цієї диктатури. Відповідь на нього більшовицьке керівництво дало швидко: державною формою диктатури пролетаріату будуть ради. Це знайшло своє віддзеркалення у тих гаслах, які продукували більшовицькі вожді навесні 1917 року: „Вся влада Радам!", „Ми за встановлення Республіки Рад робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні, знизу доверху!" [31, с.17- 18].
У вступі до третього тому „Політична історія України. ХХ століття" С.В. Кульчицький слушно підкреслює: „Висунуте В. Леніним після приїзду з еміграції гасло „Вся влада - Радам!" означало, що більшовики не зважали на суверенні права народу, який мав через демократичну процедуру виборів в Установчі збори визначити склад органів державної влади. Ленін розглядав ради як орган влади, протиставляючи ці класові організації загальнонародним інститутам, і тому заявив, що в революційній Росії існує двовладдя. Перед більшовиками ставилося завдання витіснити есерів і соціал-демократів з рад, щоб на плечах останніх прийти до влади. Переконаність їх вождя у здійсненні такого завдання ґрунтувалася на реальній основі: тільки більшовики поділяли екстремістські вимоги рад про ліквідацію великих власників... Тимчасово, пристосовуючи власні програмні гасла до радянських, більшовики витіснили своїх політичних конкурентів з ради і за їх підтримки здійснили жовтневий переворот. У руках більшовиків і створеної ними організації чекістів ради перестали бути тим, чим були в 1917 р. У політичному словнику більшовицької партії з'явився термін „радянське будівництво". Компартійні комітети, від повітового до Центрального, повинні були формувати радянські органи влади на інституційному та персональному рівнях. Ради стали маріонетками в руках такого досвідченого ляльковода, яким виявився В. Ленін" [39, с.11].
Ленін був настільки переконаний у радянському змісті диктатури пролетаріату, що переконав більшовицьке керівництво у необхідності включення цього положення до Конституції РСФРР 1918 року, яке мало назву „Про російські Раддепи" [40, с.128-134; 41, с.178-181]. Гарантію від перетворення
Рад у „нечто застывшее и самодавлеющее" Ленін бачив у нових принципах виборчого права: „Во- первых, в том, что избирателями являются трудящиеся и эксплуатируемые массы, буржуазия исключается; во-вторых, в том, что всякие бюрократические формальности и ограничения выборов отпадают, массы сами определяют порядок и сроки выборов, при полной свободе отзыва выбранных; в третьих, что создается наилучшая массовая организация авангарда трудящихся... что таким образом впервые делается приступ к тому, чтобы действительно поголовно население училось управлять и начинало управлять" [42, с.37-47]. Ці ленінські принципи знайшли своє втілення в ст. 64, 65, 66, 78 Конституції РСФРР 1918 року і на багато років позбавили виборчих прав значну частку населення країни. Крім того самі ради потрапили під тиск ленінського винаходу: необхідності дотримуватись засад так званого демократичного централізму. Дуже швидко, під тиском політичного та чекістського переслідування всіх членів інших партій та угруповань, демократизм зник із діяльності