Слухняний волі ЦК КП(б)У ВУЦВК на чолі з Г.І. Петровським 3 червня 1925 р. приймає постанову "Про ліквідацію губерній і про перехід на трьохступеневу систему управління". Згідно з цією постановою з 1 серпня 1925 р. в УСРР скасовувався адміністративно-територіальний поділ на губернії. З 15 червня 1925 р. територія УСРР, крім Молдавської АСРР, ділилась на 41 округ: Артемівський, Білоцерківський, Глухівський, Катеринославський, Житомирський, Запорізький, Зінов'євський, Ізюмський, Каменецький, Київський, Конотопський, Коростенський, Кременчуцький, Купянський, Криворізький, Лубенський, Луганський, Маріупольський, Мелітопольський, Могилевський, Миколаєвський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Одеський, Павлоградський, Першомайський, Полтавський, Прилуцький, Проскурівський, Роменський, Сталінський, Старобельський, Сумський, Тульчинський, Уманський, Харківський, Херсонський, Черкаський, Чернігівський, Шепетовський. Ліквідовувались раніше створені округи: Охтирський (Харківської губернії), Александрійський та Бердянський (Катеринославської губернії), Золотоношський та Красноградський (Полтавської губернії), Шевченківський (Київської губернії), Гайсинський (Подільської губернії), Сновський (Чернігівської губернії) [5.-Отд.1.-№29/30.-Ст.233.-С.436-437].

Ліквідація губерній та введення нового адміністративно-територіального поділу мали декілька важливих політичних і соціально-культурних наслідків. По-перше, відбулась остаточна відмова від засад адміністративно-територіального устрою, який існував на території України у складі Російської імперії до лютого 1917 р. По-друге, генеральний секретар ЦК КП(б)У Л.М.Каганович отримав унікальну можливість ревізії та чистки партійно-державного апарату УСРР і його "поліпшення" за рахунок висування на керівні посади людей лояльних до сталінського угруповання. Л.М. Каганович використав цю можливість стовідсотково.

По-третє, центрами округів у більшості своїй були обрані міста з певним промисловим потенціалом і відповідною кількістю пролетаріату. Тому вони повинні були відіграти роль головних осередків влади на місцях і змінити всю конструкцію адміністративно- територіального устрою УСРР. По-четверте, в умовах непу центри округів швидко ставали важливими центрами обміну, торгівлі між селом і містом, виступали як організатори економічної діяльності на місцях. По-п'яте, поділ на округи створював нові умови для поєднання реформи адміністративно-територіального устрою з активізацією більшовицької політики коренізації на місцях.

П'ятий висновок потребує більш детального пояснення й аргументації, тому що існує необхідність конкретного розуміння поєднання засад нового адміністративно- територіального устрою з основними напрямками політики коренізації в УСРР. Вже під час підготовки реформи адміністративно-територіального устрою в 1924-1925 рр. ставилось питання про створення окремих округів або районів у місцях компактного проживання національних меншин, крім вже вищеназваної Молдавської АСРР. Особливо послідовними і наполегливими у цьому питанні були члени політбюро ЦК та оргбюро КП(б)У М.О. Скрипник, В.Я. Чубар, П.І. Буценко та О.Я. Шумський. У квітні 1925 р. їх зусилля були підтримані генеральним секретарем ЦК КП(б)У Л.М. Кагановичем. Почався активний процес створення національних районів та сільських рад. У кожному з них приймались окремі рішення вищих органів влади республіки.

Так, вже 30 квітня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову про створення на території Маріупольського округу Донецької губернії Люксембурзького району з центром у німецькій колонії Люксембург. Поява цієї адміністративно- територіальної одиниці в місці компактного проживання німецького населення в Донбасі стала результатом практичного втілення політики коренізації [5.-Отд.1.-№24.-Ст.177.-С.344- 345]. Тоді ж, 30 квітня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли аналогічну постанову про створення Ландауського району в місці компактного проживання німецької меншини в Миколаївському окрузі Одеської області. Центром цього національного району стала колонія Ландау [5.-Отд.1.-№24.-Ст.178.-С.345-346]. Першим єврейським національним районом в УСРР був створений у 1925 р. Велико-Сейдеменухський район на Херсонщині. Відповідно з постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР до його складу увійшли 4 старих єврейських колонії (Велика Сейдеменуха, Мала Сейдеменуха, Бобровий Кут, Львово), 20 нових єврейських поселень, які були в 1924-1925 рр. створені на землях держфонду та 9 населених пунктів з українським населенням. За клопотанням районного з'їзду Рад у квітні 1927 р. цей єврейський національний район перейменували в Калініндорфський. У цей час до його складу входило 32 єврейських поселення, де проживало 15 833 євреї, 7 українських поселень (1 796 жителів) і 2 німецьких поселення (638 жителів). Сільрад на території цього району було створено сім [6.-С.49].

Паралельно з процесом створення національних районів в УСРР йшов процес створення національних сільських рад у місцях компактного проживання росіян, німців, поляків, євреїв, болгар, греків, чехів, білорусів та молдаван. 20 листопада 1925 р. газета "Правда" повідомила, що в УСРР створюються та починають активно діяти 16 нових сільських рад національних меншин. Серед них у Луганському окрузі було створено 4 німецькі сільради, у Сталінському окрузі - 5 німецьких сільрад, у Запорізькому - 2 німецькі сільради та одна єврейська, у Миколаївському - одна німецька і одна російська, у Шепетівському - одна німецька та одна польська. У цьому повідомленні газета "Правда" підкреслювала, що процес створення національних районів та сільських рад в УСРР набуває великого розмаху і охоплює всю територію республіки [7.-20 листопада].

У 1924-1925 рр. процес створення в УСРР національних районів і сільських рад відбувався дуже інтенсивно. У цей період було створено 13