У період з 1925 до 1 серпня 1930 рр. в УСРР утворились 1 041 національна сільська рада та 28 національних районів. Вони складали досить невелику величину стосовно загальної кількості одиниць цього рівня адміністративно-територіального устрою Радянської України (у 1925 р. всього було 680 районів і 10 314 сільських рад), але уособлювали досить унікальний досвід соціально-культурної підтримки з боку радянської держави національних меншин. З 1041 національної сільської ради, які існували на 1 серпня 1930 р., російськими були 368, німецькими - 252, польськими - 150, єврейськими - 88, молдавськими - 90, болгарськими - 45, грецькими - 30, чеськими - 12, білоруськими - 3, албанськими - 3. Серед 28 національних районів до російських належали - 9, німецьких - 8, польських - 1, єврейських - 3, болгарських - 4, грецьких - 3 [1.-С.54].

Цікаво, що діловодство в національних сільрадах і райвиконкомах здійснювалося рідною мовою відповідної національності. Це відбувалося з метою полегшення можливості стосунків між представниками національних меншин та органами комуністичної влади у національних районах.

Національні райони і сільські ради з червня 1925 р. входили до складу відповідних округів. Їхнє партійно-державне керівництво виконувало всі розпорядження і постанови центральних та окружних органів влади. Тобто національні райони та сільські ради, створені в УСРР у період реалізації більшовицької політики коренізації залишались надійно інтегрованими в адміністративно-територіальний устрій республіки та в ієрархію і систему владних органів. У травні 1939 р. майже всі національні райони та сільські ради в УСРР були ліквідовані, а більшість їхніх керівників у 1937-1938 рр. були безпідставно репресовані та загинули у лещатах безжального НКВС. Національні райони та сільради в УСРР були офіційно визнані штучними утвореннями [9.-С.44].

Прийняття 3 червня 1925 р. постанови ВУЦВК про ліквідацію губернського поділу в адміністративно-територіальному устрої УСРР, як основних одиниць поділу території республіки, не призвело до припинення лобіювання з боку місцевої партійно-державної номенклатури прийняття нових рішень вищих органів влади про межі й умовні кордони окремих новостворених округів. У зв'язку з цим, у другій половині 1925 р. була прийнята ціла низка уточнюючих рішень і постанов ЦК КП(б)У, ВУЦВК та Раднаркому УСРР.

Наприклад, 17 червня 1925 р., тобто через два тижні після вже згадуваної постанови від 30 червня, ВУЦВК і Раднарком УСРР приймають постанову з досить красномовною назвою "Про адміністративно-територіальне переконструювання Бердичевського і суміжних з ним округів Київської, Волинської і Подільської губерній". Ця постанова переглядала адміністративні кордони Житомирського, Вінницького, Коростенського і Бердичевського округів з метою посилення позицій партійно-державної номенклатури останнього [5.-Отд.1.- №37.-Ст.270.-С.350-357]. 1 липня 1925 р. була прийнята постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР "Про встановлення точного переліку міст і поселень міського типу скасованої Полтавської губернії" [5.-Отд.1.-№45/46.-Ст.300.-С.502-503]. 19 серпня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР приймають постанову про перенесення окружного центру Новгород- Сіверського округу з м. Новгород-Сіверський до м. Глухів. Округ відповідно отримав назву - Глухівський. Крім того, Охрамеєвський і Холменський райони цього округу передавались до Конотопського округу. Великий струс пережили в серпні 1925 р. більшовицькі керівники Новгород-Сіверського округу, коли дізнались про раптову ліквідацію їхнього округу [5.- Отд.1.-№56.-Ст.371.-С.774]. 23 вересня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли додаткову постанову "Про зміни в адміністративно-територіальному поділі Житомирського і Коростенського округів". Ця постанова остаточно упорядкувала устрій цих двох багатостраждальних округів, які опинились у центрі боротьби та інтриг місцевих і харківських керівників [5.-Отд.1.-№71.-Ст.407.-С.858-860]. Було прийнято ще декілька постанов вищих органів більшовицької влади в УСРР, які переглядали й уточнювали адміністративно-територіальні кордони окремих округів, керівництво яких висловлювало своє незадоволення або незгоду їхнім попереднім устроєм.

Питання про результати переходу на трьохступеневу систему управління в УСРР (округ - район - село) обговорювалось 16-23 жовтня 1925 р. на другій сесії ВУЦВК ІХ скликання. Слухняний більшовицькій партії "парламент" УСРР схвалив наслідки реформи адміністративно-територіального устрою [4.-С.197].

Серед доступних сучасному досліднику документів є такі, які свідчать: адміністративно-територіальний устрій УСРР (як, до речі, і в цілому по СРСР) безпосередньо впливав на матеріальний добробут партійно-державного керівництва на місцях у 20-30-ті роки. Ця обставина була однією з головних під час формування засад номенклатурної ієрархії в середовищі більшовицької системи влади. Вона збереглась і пізніше. Розглянемо два таких документи.

25 серпня 1925 р. Раднарком УСРР приймає постанову "Про розподіл окружних міст УСРР і Молдавської АСРР на пояси стосовно встановлення утримання працівникам закладів, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів". Згідно з цією постановою рівень заробітної плати працівників партійно-державного апарату на місцях і фінансування на їх утримання залежали від того, до якого поясу був зарахований відповідний окружний центр. Найбільша заробітна плата і додаткові пільги мали керівники та державні службовці, які працювали в містах першого поясу: Харків, Київ, Одеса, Катеринослав, Артемівськ, Сталіно, Балта. Менше зарплати мали апаратники, які працювали в Запоріжжі, Зінов' євську (нині Кіровоград), Кривому Розі, Кременчуку, Луганську, Маріуполі, Миколаєві, Полтаві, Херсоні. Ще меншою була заробітна плата і обсяг пільг у