Нові районні адміністративно-територіальні одиниці виявились не готовими для безпосередньої співпраці з центральними республіканськими установами, галузевими наркоматами і господарськими органами. Замість прискорення в 1930-1932 рр. відбулось уповільнення проходження всіх директив і наказів від керівних центрів у Москві та Харкові до районних центрів. Матеріальна база районних органів влади, реальний стан засобів зв' язку, транспорту, забезпечення папером, відсутність кваліфікованих і досвідчених кадрів, інші вагомі причини привели вже в 1931 р. керівництво ЦК КП(б)У до висновку, що реформа адміністративно-територіального устрою посилює загальну кризу в республіці. З боку ЦК КП(б)У були вжиті термінові заходи: згідно з постановою ВУЦВК від 3 лютого 1931 р. скасовувались і ліквідовувались 118 районів, тобто їх залишилось 366, але вони ставали більшими за територією, населенням, повноваженнями і можливостями районної влади. Усупереч сподіванням ці заходи призвели до деморалізації керівних працівників районної ланки. Серед них почала поширюватись "компетентна і надійна" інформація про наміри ЦК КП(б)У та уряду республіки продовжувати заходи, що повинні були привести до масової ліквідації значної частини районів або їхнього укрупнення. Щоб заспокоїти районних апаратників ЦК КП(б)У 29 травня 1931 р. направив до всіх райкомів партії листа про необхідність "негайно дати рішучу відсіч таким чуткам і вжити заходів, щоб ці чутки жодною мірою не відбилися на роботі в районі" [11.-Ф.157.-Оп.1.-Спр.380.-Арк.34].

Але ніякі листи і директиви ЦК КП(б)У не допомагали. Новий адміністративно- територіальний устрій все більше виявляв свою нежиттєздатність. Це визнавали найбільш відомі тоді представники більшовицької верхівки. Так, голова уряду УСРР В.Я. Чубар у грудні 1932 р. в своєму виступі на пленумі ЦК КП(б)У був змушений визнати, що Раднарком республіки користувався в 1930-1932 рр. інформаційною мережею органів держбезпеки (ОДНУ), щоб зрозуміти зміст подій і впливати на вирішення суто господарських проблем. Про втрату повного управління ситуацією у республіці та необхідність продовження пошуку оптимальної моделі адміністративно-територіального устрою Радянської України говорив на лютневому пленумі ЦК КП(б)У в 1933 р. й голова ВУЦВК Г.І. Петровський. Та обставина, що більшість стратегічних і тактичних рішень під час колективізації та хлібозаготівель у 1929-1933 рр. приймалась партійними органами (у першу чергу політбюро ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У) ще більше ускладнювала ситуацію з управлінням економікою та соціально- культурною сферою республіки. Райкоми КП(б)У все більше ставали одноосібними керівними органами у себе в районах, але були нездатними впливати на процес підготовки й прийняття найважливіших політичних, економічних, кадрових рішень політичною елітою СРСР та УСРР. Доведена до абсурду політика районування, ліквідація губернського і окружного рівнів місцевої влади тільки посилювали безладдя і хаос у республіці, охопленій колективізацією, хлібозаготівлею, масовими репресіями проти селян та інтелігенції. Але одночасно вона ж стала могутнім засобом посилення своєї влади на місцях Й.В. Сталіним та його елітарним угрупованням.

Тут доречним буде згадати, що УСРР стала своєрідним експериментальним майданчиком для керівництва СРСР щодо нововведень в адміністративно-територіальному устрої. Так, якщо в УСРР відмова від губернського та повітового рівнів поділу території і перехід до адміністративно-територіального устрою шляхом створення нових округів та районів остаточно відбулись у 1925 р., то в РСФРР цей процес відбувся лише в 1929 р. Враховуючи досвід України, Білорусії, Узбекистану, Таджикистану та Туркменії, політбюро ЦК ВКП(б) ініціювало одночасно з переходом до округів та районів створення над ними додаткової одиниці адміністративно-територіального поділу - області або краю. Це були тоді досить великі одиниці поділу території РСФРР, але вони дуже швидко стали тією ланкою адміністративно-територіального устрою, яка зцементувала й зміцнила місцеву владу в СРСР [1.-С.105-106].

Коли провал адміністративно-територіальної реформи в УСРР у 1930 р. став реальною загрозою для подальшого контролю і реалізації владних повноважень з боку політичного керівництва України, воно почало активно діяти. У лютому 1932 р. було прийнято досить логічне і необхідне рішення про перехід на чотирьохступеневу адміністративно- територіальну систему організації місцевого устрою і влади: центр - область - район - сільрада. Було створено п'ять областей в УСРР: Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська та Одеська. Оскільки це були досить великі й важливі адміністративно- територіальні одиниці, їхні партійно-державні керівники посідали високі місця в ієрархії влади в УСРР. Перші керівники областей постійно в 1932-1938 рр. входили до складу політбюро, оргбюро і секретаріату ЦК КП(б)У, були представлені в усіх складах ЦК партії цього періоду. Їхнє призначення і звільнення з посад узгоджувалось особисто з Й.В. Сталіним та політбюро ЦК ВКП(б). Зрозуміло, що вони формували політичну еліту УСРР.

Згодом областей в УСРР стало на дві більше: додались новостворені в 1936