і особливо Й.В. Сталін, цілеспрямовано перемістили Х.Г. Раковського з України, з метою послаблення позицій Л.Д. Троцького і його політичних прихильників в Україні. У самого Х.Г. Раковського цей висновок не викликав сумніву, як не викликав сумніву у Л.Д. Троцького. Останній взагалі мав відомості, що Й.В. Сталін і вірна йому частина апарату ЦК РКП(б) наприкінці 1922 р. почала готувати справжню змову проти Х.Г. Раковського з метою його усунення з України [6.-С.27].
У липні 1923 р. Х.Г. Раковський, після значних вагань і нічних роздумів, підкорився партійній дисципліні та поїхав до Лондона. Відпрацювавши більше трьох років радянським послом у Лондоні та Парижі, він повернувся в Україну і, відвідавши Харків, Катеринослав, Запоріжжя та ще деякі великі міста України, намагався підняти партійний загал, а головне - партійно-державний апарат УСРР, який вже йшов за іншими керманичами. Тому Х.Г. Раковський у 1926 р. вже не зміг протиставити українських комуністів елітарному угрупованню у ВКП(б) на чолі з Й.В. Сталіним, бо це була інша за складом КП(б)У, а головне - повністю переорієнтована на Й.В. Сталіна та Л.М. Кагановича.
Боротьба за владу в середовищі більшовицької еліти СРСР набула в 1923-1924 рр. форми партійної дискусії. Вона мала запеклий, активний, жорсткий характер не тільки у двох столицях та великих містах РСФРР, але і в радянських республіках. Вітчизняний історик В.А. Греченко з цього приводу пише: "Спочатку дискусія проходила у прихованій формі, без розголосу, коли обговорювались листи Л.Д. Троцького та 46 його прихильників, у яких зазначались значні недоліки в політиці. Ситуація обговорювалась на жовтневому пленумі ЦК та ЦКК ВКП(б), в якому взяли участь й представники України. Пленум не підтримав опозицію, але зупинити обговорення політичних питань верхівка ЦК вже не могла. Тому вирішено було почати дискусію згори публікацією статті члена політбюро Г. Зінов'єва з тим, щоб утримувати основні ниті дискусії в руках. У своїй статті той досить реалістично зазначив, що "у внутріпартійному житті за останній час, без сумніву, спостерігається надмірний штиль, місяцями навіть застій... Головна наша біда в тому, що всі найважливіші питання йдуть у нас зверху вниз уже заздалегідь вирішеними" [1.-С.115].
Привертає до себе увагу назва статті Г.О. Зінов'єва, що вперше була опублікована у центральній партійній газеті "Правда" 7 листопада 1923 р., тобто у день шостої річниці жовтневого перевороту 1917 р., - "Нові завдання партії". Сама назва вже свідчила про те, що Г.О. Зінов'єв хотів перебрати на себе від В.І. Леніна право ставити перед РКП(б) нові політичні завдання, серед яких, як це не дивно, бачилось завдання розвитку та розширення загальнопартійної демократії, підкреслювалось право комуністів на дискусію та вільний обмін думками [7]. Дуже скоро стане зрозумілим, що "трійка" вождів підхопила ідею загальнопартійної дискусії, яка вже фактично почалась для того, щоб виявити прихильників Л.Д. Троцького та розгромити їх політично разом з їхнім вождем.
Тому перебіг партійної дискусії у 1923-1924 рр. в УСРР жорстко контролювався "трійкою". На її бік в Україні відразу перейшли такі впливові представники політичної еліти республіки, як Г.І. Петровський, Д.З. Мануїльський, Е.Й. Квірінг, В.Я. Чубар, В.П. Затонський, Д.З. Лебідь, М.В. Фрунзе, М.М. Хатаєвич, П.П. Постишев, К.О. Кіркіж, М.Ф. Владимирський. На бік "трійки" став і М.О. Скрипник, який тоді займав важливі посади наркома юстиції та генерального прокурора УСРР, хоча вже у той час його особисті стосунки з Й.В. Сталіним були найгіршими.
Вже восени 1923 р. представникам політичної еліти УСРР стало зрозуміло, чому 10 квітня того ж року першим секретарем ЦК КП(б)У було обрано Е.Й. Квірінга, якого політбюро ЦК РКП(б), з ініціативи "трійки" вождів, безпосередньо нав'язало партійному активу КП(б)У, відмінивши попереднє рішення керівництва КП(б)У про призначення Е.Й. Квірінга на іншу посаду. По-перше, Г.О. Зінов'єв, Л.Д. Каменєв та Й.В. Сталін знали про антитроцькістські погляди Е.Й. Квірінга, а, по-друге, вони розуміли, що перший керівник ЦК КП(б)У - це та особа в Україні, яка в 1922-1923 рр. урівноважувала авторитет і вплив голови Раднаркому УСРР Х.Г. Раковського у більшовицькій еліті республіки. Тобто "трійка" побачила в особі Е.Й. Квірінга діяча, який повинен був продовжити справу свого попередника на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У Д.З. Мануїльського щодо зменшення впливу і обсягів влади Х.Г. Раковського та можливого його усунення з України. Коли це відбулось влітку 1923 р., Е.Й. Квірінг фактично став першою особою в ієрархії влади в Україні.
Під керівництвом Е.Й. Квірінга ЦК КП(б)У у дискусії 1923-1924 рр. досить впевнено привів партійний загал України до масової підтримки лінії "трійки" вождів Г.О. Зінов'єва, Л.Б. Каменєва, Й.В. Сталіна. Вже названий історик В.А. Греченко, який ретельно досліджував перебіг внутріпартійної боротьби в Україні в 20-і роки, наводить у своїх роботах приклади підтримки в окремих регіонах та партійних осередках позицій Г.О. Зінов'єва - Л.Б. Каменєва - Й.В. Сталіна, але погоджується з тим, що лінія "трійки" на зміцнення влади більшовиків і партійно-державного апарату в СРСР була ближча для представників цієї еліти і апарату, ніж намагання Л. Троцького, К. Радека, Х. Раковського та інших відомих і впливових троцькістів продовжувати активну революційну боротьбу за перемогу світової революції [1.-С.120]. На настрої партійного загалу в бік підтримки політики "трійки" щодо