її намірів побудови соціалізму в окремо взятій країні - СРСР у 1923 р. суттєво вплинула поразка спроб революцій у Німеччині та Болгарії. Л. Троцький, К. Радек та їх прихильники намагались очолити ці революції, втягнути СРСР у нову світову війну з революційною метою. Події 1923 р. в Німеччині та Болгарії і реакція на них у лавах більшовицької еліти СРСР добре висвітлили те, що В.І. Ленін зрозумів ще в 1921 р.: початок боротьби різних угруповань за владу на основі різних ідеологічних засад. "Трійці" вдалось краще і, головне, швидше об'єднати всі антитроцькістські сили та краще зрозуміти бажання, наміри нових можновладців у центрі та на місцях скористатись отриманою, завойованою владою. Саме ці обставини та причини пояснювали і досить швидкий перехід на позиції "трійки" більшовицької еліти України на чолі з Е.Й. Квірінгом.
Результати партійної дискусії в Україні у 1923-1924 рр. в узагальненому вигляді нам вдалось знайти у державному архіві Запорізької області. Аналіз цих результатів дає можливість краще зрозуміти причини незадоволення "трійки" вождів особисто Е.Й. Квірінгом, який, здавалось, все зробив для того, щоб забезпечити політичну перемогу над Троцьким і його прихильниками в Україні у 1923-1924 рр.
Так, у Катеринославській губернії з 16 великих партійних організацій, які об'єднали всіх комуністів губернії, всі 16 проголосували більшістю за резолюцію ЦК РКП(б), тобто за резолюцію Г.О. Зінов'єва - Л.Б. Каменєва - Й.В. Сталіна [8.-Ф.П.1- Оп.1.-Спр.129.-Арк.22].
Але перебіг партійної дискусії у Катеринославській губернії мав певні особливості. Несподівано для ЦК КП(б)У бюро губкому вирішило не висловлювати свою думку, щоб не нав'язувати її рядовим членам КП(б)У та партійним осередкам губернії. Це суперечило інструкціям ЦК КП(б)У та викликало сувору критику Г.І. Петровського, який наголошував у своєму виступі на пленумі Катеринославського губкому КП(б)У, що "керівна організація не повинна вичікувати, вона повинна негайно, як тільки порушується питання, висловити свою думку" [9].
У Київській губернії з 30 партійних організацій КП(б)У 26 більшістю проголосувало за резолюцію ЦК РКП(б) і 4 за резолюцію опозиції Л.Д. Троцького [8.- Ф.П.1.-Оп.1.-Спр.129.-Арк.22]. Але ця досить непогана для "трійки" з політбюро ЦК РКП(б) статистика не відбиває реальної гостроти подій, які розгорнулись серед комуністів у Києві та в губернії. В.А. Греченко підкреслював, що зміст партійної дискусії викликав неабиякий інтерес більшовицького загалу Києва. У цьому місті номери газети "Правда" з дискусійними матеріалами "продавались утричі дорожче" і відразу стали дефіцитом, який шукали для ознайомлення і безпартійні [1.-С.116].
Безпосередньо у партійних осередках Київської губернії дискусія відразу ж набула гострого змісту. У Києві на міській конференції бюро партійних осередків наприкінці грудня 1923 р. голоси комуністів під час обговорення дискусійних питань розділилися майже порівну, а резолюція про становище в РКП(б) була прийнята лише за основу. Тому пленум Київського губкому і губКК КП(б)У одноголосно, що варто підкреслити, прийняв рішення вважати дискусію у Києві незакінченою та визнав за необхідне продовжити її в осередках та районних організаціях [1.-С.116]. Крім того, Київський губКК КП(б)У висловив у резолюції свою незгоду з позицією політбюро ЦК і ЦКК КП(б)У у дискусії, вважаючи, що ця позиція створює умови для виникнення нових фракцій та угруповань у більшовицькій організації України. Висвітлюючи хід дискусії, газета київських більшовиків "Пролетарская правда" стверджувала 15 січня 1924 р., що опозиція нараховувала не менш як 50% міської партійної організації [10]. Ця ж газета публікувала у ті часи резолюції, які пропонувала опозиція на міських та районних зборах. У цих резолюціях не підтримувались обвинувачення "трійки" та керованого ними ЦК РКП(б) на адресу Л.Д. Троцького та безпосередньо прихильників опозиції в Україні, а також було запропоновано ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У вжити заходів щодо вільного вияву думок у партійних організаціях [11].
Слабкість позицій ЦК КП(б)У і потужний опір троцькістської опозиції на Київщині викликали незадоволення у членів "трійки" і турботу більшовицької еліти України. Перебіг подій під час дискусії 1923-1924 рр. сприяв швидкому просуванню в ієрархії партійно-державного апарату Київської губернії росіянина Павла Петровича Постишева, який до вересня 1923 р. ніколи не був в Україні. Він прибув у республіку на запрошення М.В. Фрунзе, який рекомендував його ЦК КП(б)У як перевіреного у боях громадянської війни в Сибірі та на Далекому Сході більшовика з 1904 р. Тридцятишестирічний П.П. Постишев був направлений більшовицькою верхівкою України у Київ для посилення роботи губернської парторганізації. Йому вдалось змінити ситуацію і забезпечити перемогу "трійці".
Маловідомо, що і партійний осередок Київського губернського відділу ДПУ теж спочатку більшістю голосів проголосував за платформу опозиції після виступу на їх зібранні відомого троцькіста М.В. Голубенка. Серед київських чекістів, прихильників Л.Д. Троцького, виявились: помічник (заступник) начальника губернського відділу ДПУ В.М. Горожанин, керівники підрозділів ЯЗ. Камінський, М.Ф. Воронов, М.С. Альохін, О.І. Риклін, А.Я. Аузен, О.О. Янов, секретар парторганізації губвідділу ДПУ П.М. Рахліс та інші. Під тиском представників губкому КП(б)У перелякані наслідками свого рішення чекісти-керівники, особливо ті, що ще зовсім недавно належали до інших політичних партій на чолі з колишнім боротьбистом В.М. Горожанином (Кудельським), вже наступного дня, після голосування за платформу Л.Д. Троцького, визнали свою помилку та написали до губернської більшовицької газети "Пролетарская правда" лист-покаяння. Цей лист опублікували 21 лютого 1924 р., а керівників-чекістів, що