Досить впевнено та переконливо позиція "трійки" та ЦК РКП(б) перемогла у партійних осередках Подільської, Чернігівської, Волинської та Полтавської губерній. У Подільській губернії лінію Г.О. Зінов'єва - Й.В. Сталіна - Л.Б. Каменєва підтримали значною більшістю у 15 з 15 партійних організацій [8.-Ф.П.1.-Оп.1.-Спр.129.-Арк.22].

Так само у Полтавській губернії з 16 партійних організацій КП(б)У за резолюцію ЦК РКП(б) було проголосовано у 16 організаціях [8.-Ф.П.1.-Оп.1.-Спр.129.-Арк.22]. Нечисленні більшовицькі організації Чернігівської та Волинської губерній стовідсотково підтримали позицію "трійки" вождів більшовизму та ЦК РКП(б), хоча окремі комуністи і в цих губерніях підтримували опозицію та симпатизували Л.Д. Троцькому. Але під час голосування у своїх осередках вони залишались у політичній меншості [8.-Ф.П.1.-Оп.1.- Спр.129.-Арк.23].

Досить цікавими були результати голосування під час партійної дискусії 19231924 рр. в Одеській губернії. Секретар Одеського губкому КП(б)У М.М. Хатаєвич інформував ЦК КП(б)У, що приблизно 1/3 частина комуністів дотримувалась опозиційних поглядів. Основною причиною цього М.М. Хатаєвич називав незадоволення рядових партійців зловживаннями "нагорі", бюрократизмом, "переважанням механічного керівництва над ідейним зв'язком" [1.-С.116]. Але під час голосування у партійних організаціях Одеської губернії 36 з 36 організацій КП(б)У підтримали лінію Г.О. Зінов'єва - Л.Б. Каменєва - Й.В. Сталіна [8.-Ф.П.1.-Оп.1.- Спр.129.-Арк.23].

За результати дискусії у Донбасі "трійка" була спокійна. Г.О. Зінов'єв і Й.В. Сталін були переконані, що партійний загал Донецької губернії підтримає резолюцію ЦК РКП(б), тобто їх резолюцію. Так врешті-решт і трапилось. З 39 партійних організацій Донеччини 39 підтримали "трійку" проти Л.Д. Троцького та його прихильників [8.-Ф.П.1.-Оп.1.-Спр.129.-Арк.23]. Та ця перемога не була такою легкою, як очікувалось. Наприклад, Луганська окружна партійна конференція спочатку визнала організаційну лінію ЦК РКП(б) невірною. Губком КП(б)У доклав значних зусиль, щоб змінити це рішення. Маріупольська партконференція взагалі визнала, що "дискусія набула ненормального характеру, перейшовши в русло особистих відносин, іноді в недопустимій формі у пресі". Були й інші критичні оцінки дій ЦК КП(б)У та керівної "трійки" політбюро ЦК РКП(б) у Москві [13].

Епіцентром партійної дискусії 1923-1924 рр. стала столиця УСРР місто Харків та Харківська губернія. Якщо розглядати результати дискусії у Харківській губернії за формальними ознаками, то перемога резолюції Г.О. Зінов'єва - Л.Б. Каменєва - Й.В. Сталіна не викликає сумніву. У 36 з 43 партійних організацій Харківської губернії перемогла "трійка" [8.-Ф.П.1.-Оп.1.-Спр.129.-Арк.22]. Але якщо ознайомитись з переліком партійних осередків, де перемогли під час голосування прихильники Л.Д. Троцького, то відразу виникають питання, на які історики за радянських часів навіть не намагались шукати відповіді. Резолюцію опозиції підтримали партійні осередки: текстильшвейпрому, наркомату зовнішньої торгівлі, ВУКСу, наркомату фінансів, губернської партійної школи, а головне - ЦК КП(б)У та ДПУ УСРР [8.-Ф.П.1- Оп. 1.-Спр.129.-Арк.22].

Результати боротьби з Л.Д. Троцьким і троцькізмом у Харкові суттєво вплинули на ставлення "трійки" вождів і особисто Й.В. Сталіна до Е.Й. Квірінга, хоча загальні результати партійної дискусії 1923-1924 рр. в Україні повинні були її задовольнити: із 191 партійної організації КП(б)У тільки 11 проголосували за опозицію, 180 партійних організацій голосували за резолюцію ЦК РКП(б), тобто підтримали "трійку" [8.-Ф.П.1- Оп.1.-Спр.129.-Арк.23]. (У цілому по РКП(б) 98,7% членів партії проголосували за резолюцію "трійки" і лише 1,3% були за резолюцію Л.Д. Троцького).

Серед активних прихильників Л.Д. Троцького та платформи опозиції в Україні, крім вже названих Х.Г. Раковського, А.Я. Шустера, М.В. Голубенка, можна виділити В.Х. Ауссема, Г.Л. П'ятакова (у 1923 р. він займав важливу посаду голови Центрального правління кам'яновугільної промисловості Донбасу), І.К. Дашковського (ректор Комуністичного університету імені Артема у Харкові), М.О. Лобанова, Я. А. Лівшиця (у 1923 р. обіймав посаду начальника секретно-оперативної частини ДПУ УСРР) та інших. Але в цілому більшовицька еліта України, після від'їзду за її межі Х.Г. Раковського, досить швидко і дружно підтримала "трійку". В усіх партійних осередках РКП(б) ЦК розпочав обговорення листа Л.Д. Троцького до партії та "заяви 46" з метою їх засудження. 22 жовтня і 14 грудня 1923 р. політбюро ЦК КП(б) на своїх засіданнях за участю керівників уряду УСРР та всіх наркомів розглянуло питання про становище у партії у зв'язку з виступом опозиції Л.Д. Троцького. Всі присутні на цих засіданнях підтримали резолюцію із засудженням дій опозиції, крім наркома внутрішніх справ УСРР І.І. Ніколаєнка. Через тиждень І.І. Ніколаєнко потрапив не за своїм бажанням у ситуацію, яка привела його до звільнення з посади наркома та притягнення до партійної відповідальності. Наркома внутрішніх справ звільнили з посади "за появу на вулиці у нетверезому стані і буйство в районній міліції" [14.-С.354].

Більшовицьку еліту в Україні особливо турбувала ситуація, яка склалась під час партійної дискусії 1923-1924 рр. у партійних осередках ДПУ УСРР. Опозиціонерів у центральному апараті ДПУ УСРР очолював начальник секретно-оперативної частини Яків Абрамович Лівшиць. Він фактично захопив контроль у партійній організації центрального апарату ДПУ УСРР. Партійна організація центрального апарату ДПУ УСРР була прикладом для всіх партійних осередків чекістів-комуністів, тому підтримка нею платформи Л.Д. Троцького набула негативного для політбюро ЦК КП(б)У розголосу не тільки в Україні, але і в Москві.