Л.Д. Троцький, всупереч чуткам про нього серед партійного загалу у 1923-1924 рр. як про нового "радянського Бонапарта", намагався досягти повної влади в СРСР і стати одноосібним диктатором політичними засобами, тобто спираючись на свою непересічну популярність і здібності. Він мав інформацію про незадоволення Г.О. Зінов'єва та Л.Б. Каменєва окремими діями Й.В. Сталіна вже у середині 1924 р. Тому його передмова "Уроки Октября" до третього тому власних творів була направлена в першу чергу на розкол "трійки" та політичну компрометацію Г.О. Зінов'єва та Л.Б. Каменєва. Тоді, у 1923-1924 рр., вони йому здавались більш вагомими суперниками у боротьбі за владу, ніж Й.В. Сталін. Але поява статті "Уроки Октября" мала зворотний ефект. "Трійку" підтримали такі партійні олігархи, як М.І. Калінін, В.В. Куйбишев, А.І. Риков, Н.І. Бухарін, В.М. Молотов, Г.Я. Сокольников. До них додався і колишній прихильник Л.Д. Троцького - Ф.Е. Дзержинський. На січневому Пленумі ЦК РКП(б) у 1925 р. ці політичні діячі СРСР позбавили Л.Д. Троцького посади голови Реввійськради, залишивши його членом політбюро ЦК РКП(б). Замість нього головою Реввійськради та наркомом СРСР з військових і морських справ став М.В. Фрунзе, який багато зробив для того, щоб прихильники Л.Д. Троцького не перемогли в Україні та у партійних осередках військових частин, розташованих в УСРР. Не випадково, що більшовицька еліта України у своїй резолюції, прийнятій напередодні січневого пленуму РКП(б), вимагала саме такого перебігу подій: зняти Л.Д. Троцького з командування Червоною Армією, але залишити у складі політбюро ЦК РКП(б) (аналогічну резолюцію прийняли партійні організації міст Москви та Ленінграда, регіони Уралу) [19.-С.392].

Антитроцькістські настрої серед партійного загалу України після появи на посаді керівника КП(б)У Л.М. Кагановича тільки посилювались. По-перше, це було результатом цілеспрямованих дій більшовицької еліти України; по-друге, це випливало з небажання політичної еліти УСРР підтримувати зовнішньополітичні авантюри Л.Д. Троцького, які він планував у Європі та Азії з метою розгортання світової революції. Ця верхівка бажала всебічного зміцнення своєї влади в Україні та можливостей використання свого елітарного і привілейованого статусу; по-третє, патріотично налаштована частина більшовицької еліти України знала про антиукраїнські настрої Л.Д. Троцького та його прихильників. Лев Давидович взагалі скептично ставився до поглядів і намірів українських комуністів щодо вирішення національного питання у процесі побудови комунізму в окремо взятій країні. Л.Д. Троцький, націлений не на нову економічну політику та реалізацію політики коренізації, а на продовження світової революції, писав з цього приводу: "Новый период открытых революционных боев за власть неизбежно выдвинет вопрос о государственных взаимоотношениях народов революционной Европы. Единственным программным решением этого вопроса являются Европейские Соединенные Штаты" [19.-С.367].

Тому не дивно, що кількість тих у КП(б)У, хто під час реалізації політики українізації підтримував платформу Л.Д. Троцького, постійно зменшувалась. На 7 грудня 1927 р. з 147 970 осіб, які взяли участь у новій загальносоюзній дискусії у КП(б)У, за опозицію проголосувала лише 741 особа або 0,5% від загальної кількості членів КП(б)У, яка взяла участь у партійній дискусії 1927 р. [12.-С.105]. Згодом прихильників Л.Д. Троцького почнуть виключати з КП(б)У, заарештовувати, відправляти на заслання у далекі краї, а пізніше саджати до концтаборів і розстрілювати під час репресій 30-х років. Цікаво, що з роками чисельність тих, кого партійні ідеологи та органи ОДПУ-НКВС зарахували до лав прихильників Л.Д. Троцького, зростала, адже тривав активний пошук "прихованих троцькістів", до яких записували всіх, хто був незручним або нелояльним до більшовицької еліти. Ініціатором багатьох каральних масових акцій проти опозиції в Україні був голова ДПУ УСРР і тоді кандидат у члени політбюро ЦК КП(б)У В.А. Балицький. Так, 27 липня 1928 р. на закритому засіданні політбюро ЦК КП(б)У було вирішено погодитись з пропозицією П.П. Постишева та

А. Балицького про вилучення з Харкова 3-4 активних опозиціонерів, "які здійснюють розкладницьку роботу", а також вилучення з інших округів України "кількох особливо активних опозиціонерів". В.А. Балицькому доручалось також узгодити список опозиціонерів для вилучення з України, тобто арешту з секретарем ЦК КП(б)У Медведєвим і ОДПУ у Москві. Ця операція була проведена з перевиконанням [12.-

105].

Лев Давидович Троцький хоч і народився та виріс в Україні, був далеким від її народу, його прагнень і бажань. Він досить примітивно і погано знав його історію, культуру, традиції, звичаї. І не тому, що він був євреєм за походженням, а тому, що його віра в перемогу світової революції заважала йому зрозуміти навіть особливості світогляду українських комуністів-членів КП(б)У Він у 20-і роки вважав, що є їхнім вождем, а вони вирішили по-іншому і пішли за більш зрозумілим для них, більш примітивним і "своїм" Й.В. Сталіним. Це була їхня трагедія, як і трагедія всього українського народу в