Мюнхенського університету. І.М. Майський був одним з тих небагатьох у більшовицькій політичній еліті, які зуміли отримати університетську освіту. Він вільно володів декільками європейськими мовами, а найкраще англійською і німецькою. Величезний обсяг знань, особливо з історії міжнародних відносин, з міжнародного права І.М. Майський засвоїв під час систематичних занять у бібліотеці Британського музею у Лондоні, де він продовжив свою еміграцію у 1912-1917 рр. [4.-С.224-238].
Паралельно з навчанням І.М. Майський у 1908-1912 рр. брав активну участь у російському і німецькому соціал-демократичному рухах, був учасником з'їздів соціал-демократичної партії Німеччини. Він був знайомим з вождями цієї партії К. Лібкнехтом і А. Бебелем, брав участь у Копенгагені в УІІІ Міжнародному соціалістичному конгресі, де вперше познайомився з В.І. Леніним, хоча найбільше враження він отримав тоді від Г.В. Плеханова [4.-С.350].
Але молодий меншовик навіть в еміграції не уявив собі, що саме в Лондоні, куди він приїхав після закінчення Мюнхенського університету для порівняльного вивчення англійського і німецького робітничих рухів, доля зведе його з двома такими ж російськими емігрантами - меншовиком Г.В. Чичеріним і більшовиком М.М. Літвіновим, які пізніше, у 1922 р. зіграють вирішальну роль у його житті. Вони залучили колишнього меншовика, а з 1921 р. більшовика, до роботи у народному комісаріаті (міністерстві) закордонних справ Радянської Росії. Невипадково, що І.М. Майський присвятив Г.В. Чичеріну та М.М. Літвінову велику кількість сторінок у своїх мемуарах. У них відчувається його щира вдячність до них, як до людей, які надали йому підтримку і новий поштовх у політичній кар'єрі, в особистій долі, а може і врятували його довге і плідне подальше життя дипломата, історика і мемуариста [5.-С.118-141].
Реалії еміграції та європейського соціал-демократичного руху, фундаментальна гуманітарна освіта і власний революційний досвід сформували І.М. Майського до 1917 р. як глибоку у своїх переконання і самостійну в своїх судженнях людину. Він повернувся у травні 1917 р. на Батьківщину з однією метою: взяти активну участь у революційних подіях. Іван Михайлович вважав, що революція, яка розгорталась все далі у криваву драму народів Росії, може бути тільки буржуазно-демократичною за змістом і заперечував намаганням більшовиків продовжити її у соціалістичну. Він неодноразово публічно висловлював цю точку зору в 1917-1918 рр. і його антибільшовицька позиція стала загальновідомою. Так, наприклад, у січні 1918 р. виступаючи на першому з'їзді профспілок Росії І.М. Майський у присутності лідерів більшовизму заявив, що революція, яка відбувається, за змістом своїм буржуазна і для соціалізму і диктатури пролетаріату в Росії не існує умов [6.-С.10, 79-80].
Поступово прізвище І. М. Майського у промовах і статтях більшовицьких вождів почало набувати конкретний зміст: він став символом меншовицької опозиції більшовицькій владі та її соціальним експериментам. Сам Іван Михайлович ніколи не заперечував свій антибільшовизм у той час, про що відверто засвідчив, наприклад, у своїх ранніх спогадах "Демократична контрреволюція" (1923 р.) [7.-С.33].
У травні 1918 р. І.М. Майський був обраний членом ЦК РСДРП-меншовиків. У меншовицькому ЦК І.М. Майський займав активну праву позицію. У цьому він вбачав свою роль і своє місце у боротьбі за демократичні ідеали. Пізніше І.М. Майський у своєму листі до А.В. Луначарського в 1920 р. з далекої Монголії писав про це відверто: "Я был ярым апологетом борьбы с большевизмом, и так как по натуре я человек логичный и решительный, то мне глубоко претила та бесцветно- половинчатая политика, которую в то время вела меншевистская партия. Уж если борьба, так настоящая борьба не с аршинными резолюциями, а с винтовкой в руках. Когда мне говорили, что под знаменем открытой борьбы с большевизмом группируються силы реакции и что, вступая с этими силами в вольный или невольный союз, я рискую окончательно погубить революцию, я отвечал: "Я верю в силу демократии, я верю, что не реакция съест демократию, а, наоборот, демократия съест реакцию, предварительно использовав последнюю как орудие в своих руках". С таким убеждением в душе я пришел и стал членом Самарского правительства Комитета членов В.УС., заняв пост министра труда. В своей министерской декларации, опубликованной в августе 1918 года, я опять повторял о буржуазном характере революции и о незыблемости основ капитализма, обещая только подстричь капитализму ногти... Самарская деятельность была лебединой песней моей веры в "буржуазно-демократический" характер нашей революции. Затем начался медленный, но неудержимый поворот» [8.-С.255].
Свою участь в уряді Загальноросійських Установчих Зборів у Самарі в 1918 р. І.М. Майський досить повно висвітлив у своїх спогадах і статтях пізніше, коли він вже перейшов до РКП(б). У цих спогадах йому не вдалось приховати, що він пов'язував з цим урядом багато своїх особистих надій і сподівань, намагаючись стати політиком загальноросійського масштабу. Тому поразка уряду Установчих Зборів від більшовиків похитнула його віру в готовність російського суспільства сприйняти засади демократії. І.М. Майський, ще ненавидячи більшовиків, потягнувся до жорсткої і владної руки контрреволюційного адмірала Колчака [9.-С.168-169].
Але трапилось так, що в Омську, де знаходився уряд Колчака і його ставка, І. М. Майського не визнали політиком загальноросійського масштабу. Йому не знайшлось місця в уряді омської Директорії, так як у листопаді 1918 р. тільки есерівські лідери і члени цього уряду Зензинов та Авксентьєв підтримали його кандидатуру