меншовицького Центрального комітету і колишній близький соратник В. І. Леніна та Й.В. Сталіна по емігрантським рокам у Парижі й Відні, свідчив у своїх спогадах, що взимку 1921 р. Й.В. Сталін, за дорученням В.І. Леніна, вів з ним переговори про входження деяких меншовиків до коаліційного уряду з більшовиками. О.О. Трояновський стверджував, що саме він у цих переговорах з Й.В. Сталіним запропонував ввести у російському селі продовольчий податок і написав особисто проект відповідного декрету з яким погодився В.І. Ленін. За версією О.О. Трояновського ці переговори не мали успіху, тому що Ленін і Сталін зустріли відчайдушну опозицію своїм намірам залучити меншовиків до радянського уряду у власному ЦК, яку не змогли подолати. Негативну роль зіграла і позиція меншовицького лідера Ф. Дана, який сидів у той час у більшовиків у Бутирській тюрмі та вимагав для досягнення згоди з більшовиками виконання ними низки умов, пов'язаних з відродженням у країні демократичних засад [16.-С.37-40]. Факт цих переговорів між Сталіним і Трояновським у 1921 р. підтверджує і такий інформований політичний діяч, як П.Н. Мілюков, один з лідерів кадетської партії, який навіть був переконаний, що більшовицькі вожді у той час думали про відродження у країні капіталізму і хотіли залучити до цього меншовиків [16.-С.38].
Переговори між більшовиками і меншовиками в 1921 р. закінчились невдачею, але саме після них до РКП(б) - КП(б)У перейшла велика кількість відомих меншовиків, які відразу отримали відповідальні посади у центральному апараті влади і зайняли високі щаблі в ієрархії більшовицької політичної еліти. Тому випадок І.М. Майського у 20-ті роки не був винятковим і належав до певного малодослідженого явища у середовищі більшовицької еліти.
Ще один міф у політичній біографії І.М. Майського пов'язаний з його переходом на дипломатичну роботу. У своїх спогадах він згадує події 1922 р., коли приїхавши з Сибіру до Москви затверджувати господарські плани Сибірського ревкому, він зайшов до своїх знайомих за часів еміграції у Лондоні, а тепер керівників радянської зовнішньої політики Г.В. Чичеріна та М.М. Літвінова, і був запрошений ними до роботи у наркоматі (міністерстві) закордонних справ. Так І.М. Майський став завідувачем відділу друку цього наркомату [17.-С.67]. Але мало хто знає, що І.М. Майський працював у наркоматі в Москві тільки в 1922-1923 рр., а потім повинен був піти з цієї роботи із-за конфлікту з тим самим Г.В. Чичеріним, який і запросив його до роботи. Причини конфлікту були політичні й особисті, але набираючий силу генеральний секретар ЦК РКП(б) Й. В. Сталін, який погано ставився до колишнього меншовика Г.В. Чичеріна і стримував його ріст у партійній ієрархії більшовиків (Г.В. Чичерін, не зважаючи на його авторитет у СРСР і в РКП(б), став членом ЦК цієї партії тільки в 1925 р.), підтримав не популярного ленінського наркома, а добре відомого вихідця із партії меншовиків І. М. Майського. Повернення І.М. Майського в 1925 р. на дипломатичну роботу вже було пов'язане не з особистими стосунками з наркомом Г. В. Чичеріним і його заступником М.М. Літвіновим, знаннями іноземних мови, традицій, побуту, історії, культури країн Європи, а з остаточною переорієнтацією на Й.В. Сталіна та його угрупування прибічників у ЦК ВКП(б).
У 1923 р. апарат ЦК РКП(б), який вже контролював Й.В. Сталін, вирішив використати публіцистичний і науковий талант І.М. Майського для зміцнення позицій сталінського угрупування у Петрограді (з 1924 р. Ленінград). У боротьбі за владу в Комуністичній партії і в країні, яка поступово розгорталась серед вождів більшовизму, під час хвороби В.І. Леніна восени 1922 р. і відходу від державних справ, Петроград займав особливе місце. Він був містом де відбулись священні для більшовиків події революції 1917 р. Там реальний авторитет мали в той час Л. Д. Троцький, Г. О. Зінов' єв, Л. Б. Каменєв та інші авторитетні лідери, але популярність Й.В. Сталіна була незначною. Тому поява колишнього члена ЦК РСДРП-меншовиків, а тепер члена РКП(б) на посаді заступника відповідального редактора "Петроградської правди", а потім організатора і головного редактора нового суспільно-політичного і літературного журналу "Звезда" викликала загальний інтерес. Цей інтерес до особи І.М. Майського посилився, коли він і його "Звезда" в 1924-1925 рр. почали відкриту критику діяльності Л.Д. Троцького, Г.О. Зінов'єва, М.І. Бухаріна і головного редактора популярного тоді журналу "Красная новь" О.О. Вронського, який поділяв погляди Л.Д. Троцького [18.-С.184]. Тому, в ті часи ленінградська "Звезда" І.М. Майського розглядалась у партійному, науковому і культурному середовищі як антитеза впливу Л. Д. Троцького і його прибічників у інтелектуальному та інтелігентному середовищі. Невипадково Л.Д. Троцький неодноразово називав І. М. Майського серед тих вихідців із інших політичних партій у ВКП(б), яких Й.В. Сталін покликав під свій прапор для боротьби з ним засобами публіцистичної й літературної полеміки [19.-С.128, 206].
Антитроцькістська позиція І. М. Майського була відкрито продекларована у його статті у третьому номері журналу "Звезда" за 1924 р. "Про культуру, літературу і комуністичну партію". Жорстоко полемізуючи з Л.Д. Троцьким, І.М. Майський намагався довести, що під час перехідного періоду від капіталізму до соціалізму може існувати тільки так звана пролетарська культура. Він гостро критикував основні положення популярної тоді статті Л.Д. Троцького "Література
