Критика позиції Троцького, Бухаріна, Радека, Іоффе, П'ятакова під час переговорів про Берестейську мирну угоду в 1918 р. містилась в невеличкій книжечці І.М. Майського, яка вийшла на смерть В.І. Леніна в 1924 р. Лицемірство І.М. Майського в ті часи доходило до того, що він у цьому шістнадцятисторінковому творі називав жовтневу революцію 1917 р. "своєю" і "нашою", хоча його антибільшовизм у 1917-1918 рр. був добре відомим. В.І. Леніна він у цьому "творі" наділив якостями "величайшего политического вождя и... одного из величейших государственных деятелей всех времен и народов" [21.-С.11-13].

Повернення І.М. Майського у квітні 1925 р. на дипломатичну роботу і призначення його радником посольства СРСР у Лондоні свідчило про особливу довіру до колишнього меншовика з боку ЦК ВКП(б) і особисто Й.В. Сталіна. Сталіна турбувала ситуація, яка склалась у цьому посольстві під час перебування там послом у 1923-1925 рр. Х.Г. Раковського - завзятого троцькіста і переконаного антисталініста. І.М. Майський у своїх спогадах про перебування у Лондоні в 19251927 рр. визнає, що ситуація у радянському посольстві була складною і особисто йому було працювати важко [22.-С.89]. Але, мабуть, він виконав свою місію добре, тому що з цього часу його дипломатична кар' єра йшла тільки до гори. Цьому багато в чому сприяли особисті стосунки з наркомами закордонних справ СРСР Г.В. Чичеріним (1918-1930 рр.) та М.М. Літвіновим (1930-1939 рр.) і політика висування Й.В. Сталіним у політичну еліту більшовиків колишніх меншовиків на противагу "старій ленінській гвардії" (А.Я. Вишинський, С.О. Лозовський, М.М. Попов, Г.О. Бройдо, І.М. Майський, О.О. Трояновський, О.С. Мартинов-Пікер, Л.М. Хінчук, Я.З. Суріц та інші відомі колишні члени РСДРП-меншовиків).

Дипломатична кар'єра І.М. Майського є найбільш відомою сторінкою його життя і діяльності. Добре відомо, що з червня 1927 р. до квітня 1929 р. він був радником радянського посольства у Токіо. З квітня 1929 р. до серпня 1932 р. І.М. Майський очолював дуже важливе для зовнішньої політики СРСР посольство у Фінляндії. Там він довів свій професіоналізм дипломата і остаточно знайшов своє місце у більшовицькій еліті. В історію дипломатії ХХ століття І.М. Майський увійшов у зв'язку зі своєю діяльністю на посадах радянського посла у Лондоні (1932-1943 рр.) та заступника наркома (міністра) закордонних справ СРСР (19431946 рр.). Наприкінці 30-х років, коли під час репресій були знищені майже всі радянські посли у європейських країнах і більшість дипломатичних працівників відповідних посольств, така довга кар' єра дипломата у центрі тогочасної світової політики, у Лондоні, була можлива тільки завдяки тому, що Й.В. Сталін особисто довіряв І.М. Майському. Але за цю довіру І.М. Майський заплатив данину особистого приниження. Сталін навіть не уникав того, що ображав свого посла на зустрічах з англійськими політиками високого рівня. Так, колишній міністр закордонних справ і прем'єр-міністр Великої Британії Антоні Іден розповідав російському дипломату Миколі Лунькову, що був свідком такої сцени під час свого візиту до Москви у 1935 р. Тоді, під час переговорів у Кремлі, Сталін показував Антоні Ідену як можна зламати шию Гітлеру, що зміцнював свої позиції, використовуючи для демонстрації шию Майського [23.-С.224].

Ця ж особиста довіра Й.В. Сталіна і В.М. Молотова, який з 3 травня 1939 р. змінив М.М. Літвінова на посаді наркома закордонних справ, сприяла підвищенню статусу І.М. Майського у партійно-державній ієрархії. У 1935-1937 рр. він вибирався членом Центрального Виконавчого Комітету СРСР, а в 1941-1947 рр. був кандидатом у члени ЦК ВКП(б) [2.-С.33]. Найбільш плідно як дипломат, І.М. Майський працював у самий критичний момент для СРСР - під час другої світової війни. Опубліковані документи радянського Міністерства закордонних справ свідчать про те, скільки особисто приклав посол СРСР у Лондоні у цей період для створення і діяльності антигітлерівської коаліції держав [24.-С.52-53, 55-56, 105-109].

До такого ж висновку прийшов у своїх мемуарах і колишній прем'єр-міністр Великої Британії легендарний політик і дипломат У. Черчіль, який мав з І.М. Майським особисті дружні стосунки у роки війни [25.-С.137-138]. Тому не дивно, що за успіхи у виконанні спеціальних завдань у роки війни І.М. Майський був нагороджений Орденом Леніна і двома орденами Трудового Червоного Прапору. Ще одним орденом Трудового Червоного Прапору він був нагороджений у 1964 р. за внесок у розвиток історичної науки і у зв'язку з 80-ти річчям.

У 1947 р. І.М. Майському виповнилося 63 роки. Праця у роки війни забрала у нього багато здоров'я. Він був обраний академіком Академії наук СРСР і узгодив зі Сталіним і Молотовим свій перехід на наукову роботу за станом здоров'я [26.-С.80]. І.М. Майському та його родині здавалось, що основні політичні випробування вже пройдені й попереду тільки плідна наукова і творча праця. Але вони помилялись.

У 1952 р. І.М. Майський був заарештований за міфічну участь у сіоністській змові проти керівників Комуністичної партії та радянського уряду. Органи держбезпеки намагались довести, що нібито закордонні єврейські організації бажали призначити І.М. Майського міністром закордонних справ, після того, як "Абакумов захопить владу" [27.-С.397-298]. Але їх головне завдання полягало в іншому: отримати від І.М. Майського і ще трьох заарештованих колишніх працівників радянського посольства у Лондоні компрометуючі зізнання проти В.М. Молотова, якого