М. М. Мокієнко

ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ВІТЧИЗНЯНОГО П'ЯТИДЕСЯТНИЦТВА (XX - ПОЧАТОК XXI СТ.)

В межах протестантських течій України відбуваються складні процеси, пов'язані з визначенням позиції щодо суспільного життя й соціально-політичних реалій. Особливості позиційної рефлексії визначали ту чи іншу модель поведінки окремих пізньопротестантських центрів у суспільно- політичній царині. Швидкі трансформаційні тенденції суспільно-політичних поглядів в добу незалежності України виявили вітчизняні п'ятидесятники. Звідси, спроба простежити особливості формування та еволюції окреслених позицій саме в середовищі християн віри євангельської (ХВЄ).

Вивчення проблем формування та трансформації суспільно-політичних поглядів вітчизняних п Ьтидесятників перебуває на початковому етапі. Концептуальні засади еволюції протестантизму сформульовані в дослідженнях В. Любащенко. Звуження предмету дослідження характерно для робіт Ю. Решетнікова та О. Назаркіної. Окремі аспекти проблеми знайшли відображення в доробку релігійних дослідників Л. Андроновьєне та В. Франчука. Утім, процеси трансформації суспільно- політичних підходів вивчалися авторами побіжно, що зумовило необхідність продовження наукових пошуків у цій царині.

Точкою опертя у своєму ставленні до зовнішнього світу п'ятидесятники визнають Біблію. На думку дослідника П. Яроцького: "Перевага Святого Письма над теологією, християнської етики - над філософськими й соціальними вченнями традиційно притаманна багатьом пізньопротестантсь- ким, зокрема євангельським, течіям" [1, с.6]. Подібна акцентуація спричинила значну індиферентність їхньої нерелігійної рефлексії, при цьому на певних етапах вузько окреслюючи коло суспільних інтересів пізнього протестантизму, а також зумовлюючи відсутність чітко окресленої соціальної концепції.

Пізньопротестантський рух в Україні формувався в умовах державно-правових утисків з боку імперської, а згодом радянської влади, що справило вплив на формування його соціально- політичних поглядів. Водночас у періоди "відлиги" у внутрішній політиці держави більшість протестантів демонструвала стійку тенденцію щодо позитивного сприйняття суспільства та держави.

П йтидесятницьке розуміння сутності понять "влада", "суспільство" та "політика" в цілому близьке до інтерпретації інших пізньопротестантських течій. Втім відносна молодість даного руху та його культові особливості зумовили значно меншу розробленість досліджуваних питань. Відсутність єдиного світового центру й вихідних богословських і соціально-етичних побудов спричинили неоднорідність поглядів на суспільство та державу, які багато в чому залежали від рівня інституалі- зації п'ятидесятницьких об'єднань. Найбільші з них, насамперед Асамблеї Бога та Церква Божа, взяли курс на співробітництво з існуючою владою. Менш масштабні місцеві об'єднання виявляли інші тенденції залежно від політики державної влади у релігійній сфері. Водночас чіткіше виражений есхатологічний відтінок і наявність значного містичного досвіду в богослужбовій практиці п Ьтидесятників звужує певною мірою потенційність зовнішньої активності адептів даного руху. Попри це, історія п'ятидесятництва вказує на визначальність у суспільно-політичних акцентуаціях ймовірніше не культово-догматичної специфіки, а суспільного фону, створеного державою для функціонування релігії.

Не стала винятком позиція вітчизняних п'ятидесятників, які в особі Союзу християн євангельської віри в 1924 р. визначилися "щиро ставитися до Радянської влади і всіляко підтримувати її на підставі Слова Божія: не з страху, але по чистій совісті" [2, с.214].

На п'ятидесятницькому з'їзді 8-13 жовтня 1927 р. в Одесі було одностайно визнано радянську державу й заслухано доповідь "Про ставлення християн євангельської віри-п'ятидесятників до існуючої радянської влади і до військової повинності". У документі нелояльних до влади було попереджено, що вони "негідні носити звання християн й будуть виключені з їх рядів" [2, с.224].

Декларована політична лояльність до влади, яка п'ятидесятницькими дослідниками зображується як плата за легальне існування ХЄВ у СРСР, неоднозначно була сприйнята значною частиною вітчизняних п'ятидесятників. У результаті саме через це питання намітився розкол п йти десяти и цьких громад та їхнього суспільного відчуження.

Красномовні жести у бік влади не врятували п'ятидесятництво від репресій 20-30-х pp. й остаточної заборони даного руху. Радянська держава сприйняла декларовану ними позицію як "пристосовництво", яке мало на меті маскувати "контрреволюційну діяльність" [2, с.126-129].

Подальші кроки державних органів стосовно п'ятидесятництва сприяли сектантській замкненості й суспільній ізоляції "хрещених Святим Духом". їхнє штучне об'єднання з євангельськими хри- стиянами-баптистами викликало до життя нелегальний п'ятидесятницький рух, у якому поступово сформувалася ідея відділення віруючих від світу. Всередині незареєстрованих груп поширилося переконання про суспільну непомітність церкви, яка підвищує її шанси на виживання. Через соціальне несприйняття віруючих-п'ятидесятників, що проявлялося починаючи від образ з боку пересічних громадян й неможливості вступити до вищого навчального закладу до засудження вірних на значні терміни до позбавлення волі за релігійні переконання, у середовищі християн віри євангельської сформувалися погляди, які за влучним виразом литовської дослідниці Л. Андроновьєне, можна назвати "окопним менталітетом" [3, с.179]. У таких умовах розуміння ситуації з боку віруючих розвивалося в двох напрямках: а) світ ненавидить нас; б) ми, зі свого боку, не повинні мати нічого спільного з гріхом (до якого прирівнювалася вся оточуюча культура). Звідси участь в житті суспільства з боку п'ятидесятників розглядалася як загроза святості.

Суспільно-політичні зміни другої половини 80-х pp. зумовили еволюцію орієнтації віруючих у досліджуваній сфері. Тут не можна не погодитися з В. Мельник (Любащенко) в тому, що ми маємо справу з процесами, які відбувалися в свідомості протестантів [4, с.36]. Разом із тим вони безпосередньо пов'язані із суспільним буттям, його динамічністю, змінами суспільної свідомості. У зазначений період соціальна розгерметизація віруючих і більша відкритість пізньопротестантських громад щодо суспільства була викликана перебудовою, яка розглядалася віруючими як крок влади назустріч Церкві. "Перебудова - це милість