Водночас, різку аполітичну позицію продемонстрували незареєстровані громади ХВЄ. Згодом адепти такого підходу пояснили власні дії: "Свобода, що прийшла, відкрила для ХВЄ глибоке внутрішнє протиріччя, яке виявилося в психології віруючих як спадок, який вони винесли з трагічного минулого... Тому частина громад вирішила при демократичному законодавстві залишитися неза- реєстрованими" [11, с.432]. Психологічний поріг, сформований десятиліттями у свідомості віруючих, виявився занадто високим, щоб його можна було одномоментно подолати. Більшість лідерів громад, які в СРСР діяли поза законом, пройшли через місця позбавлення волі, штрафи, переслідування тощо, тому сприйняли зміни в державі як тимчасові. Запевнення керівників легалізованого Союзу ХВЄ й представників влади у зворотному не змінили позицій нелегалів.

З другої половини 90-х pp. спостерігаємо стрімку еволюцію в напрямку адаптації до наявного суспільно-політичного контексту з боку репрезентів вітчизняного п'ятидесятництва. Це стало наслідком подальшої зміни поглядів "хрещених Святим Духом" до мирської проблематики. Детермінанти подальшої трансформації слід шукати в надзвичайному динамізмі п'ятидесятництва, зокрема у здатності реагувати на суспільно-політичні зміни. Ці потенції були штучно загальмовані в радянський період, тепер же вони здобули широку площину для вияву. Процес еволюції варто також пов'язувати з бурхливою інституалізацією п'ятидесятницьких об'єднань наприкінці 90-х pp., централізацією їхньої структури, а також з переглядом євангелізаційно-місіонерських підходів у бік максимального врахування національних особливостей української культури.

Попри це, вітчизняні п'ятидесятники на даному етапі не спромоглися на створення власної соціальної концепції, що, до речі, теж сприяє подальшій еволюції суспільно-політичних поглядів, так як вони не знаходять певної формалізації у вигляді більш-менш розробленого документа. Саме тому спектр оцінок оточуючих реалій дуже широкий, так як віруючий, апелюючи до Священного Писання та власного одкровення, по-різному інтерпретує ті чи інші процеси.

Помітний вплив, особливо на п'ятидесятницькі громади в центрі та на південному сході, продовжують справляти харизматичні спільноти. Так частина п'ятидесятництва сприйняла окремі ідеї одного зі ідеологів світового харизматизму У. Екмана. Згідно з його соціально-політичними поглядами, християнин обов'язково має використовувати свободу виборів, що набуватиме прояву не лише в молитві за владу, а в конкретних діях й відстоюванні правди, у ситуації, коли влада зловживає своїм становищем або не виконує своїх обов'язків. Відмовлятися від голосування так само безвідповідально, як відмовлятися молитися за країну [12, с.83-86]. Певною мірою християни віри євангельської визначилися зі спрямування своєї поведінки завдяки цим ідеям.

На нові п'ятидесятницькі об'єднання вплинула оприлюднена в 2001 р. концепція "Новий світовий порядок" відомого лідера церкви "Нове покоління" Олексія Лєдяєва [13]. Радикальні погляди автора: поєднання інституту церкви та держави, проникнення християнського світогляду у всі сфери життя суспільства, проголошення християнізації згори аж до встановлення "Нового світового порядку"- продемонстрували, як маятник суспільно-політичних поглядів хитнувся з однієї крайньої позиції - несприйняття оточуючого світу й "непомітності церкви" її до "експансій" у всі сфери життя суспільства, що розглядається деякими дослідникам як сучасне перевтілення старої ідеї папоцеза- ризму [14, с.2]. Попри офіційне заперечення цієї концепції з боку найбільших баптистських та п'ятидесятницьких об'єднань "як небіблійної та антиєвангельської" [15, с.17], вона все жтаки має окремих симпатиків, в основному в п'ятидесятницькому середовищі. Більша ж частина, не сприймаючи "занадто радикальні ідеї" змінює певною мірою власні позиції стосовно суспільства та держави.

На тлі зазначених ідей позиція офіційних керівників Церкви християн віри євангельської України виглядає досить зваженою. На думку голови ЦХВЄУ М. Паночка, "Церква має бути вищою за всі явища й схиляти суспільство працювати над духовним розвитком". Але члени церкви як громадяни "мають право, навіть повинні, брати участь у тих процесах, які відбуваються в країні для розумного устрою держави" [16, с.14]. З цією думкою погоджується й Перший заступник голови ЦХВЄУ М. Си- нюк, який зазначає, що "межа включеності християнина в суспільно-політичну діяльність пролягає там, де створюється небезпека його духовності" [17]. У нових умовах керманичі християн віри євангельської допускають і членство в політичній партії, крім служителів громад

З другої половини 90-х pp. посилюються трансформаційні тенденції в лавах незареєстрованих п "ятидесятницьких громад. Деякі з них без дозволу керівного центру розпочали реєстрацію власних статутів. Це прискорило прийняття рішення у вересні 2000 р. на черговому з'їзді Об'єднаної Церкви ХВЄ (репрезента нелегального руху п'ятидесятників) зареєструвати власний релігійний центр і розпочати роботу з реєстрації окремих громад. Основними передумовами цього рішення стало дотримання з боку держави основних засад релігійного законодавства, неможливість провадити власну повноцінну діяльність у незареєстрованому статусі, а також певна ротація керівної ланки об'єднання. Легалізація ОЦХВЄ дала поштовх до подальшої трансформації поглядів стосовно суспільно-політичної сфери, про що свідчить не лише офіційна рубрика в офіційному періодичному виданні об'єднання - газеті "Світло воскресіння", а й утвердження активної громадянської позиції віруючих [18, с.12].

Підсумовуючи результати, слід вказати, що зміна суспільно-політичного статусу п йти десяти и цтва розпочалася з трансформації поглядів на суспільство та державу. її хід залежав від розробленості теологічних підвалин стосовно цієї царини, а також статусу релігійного об'єднання в радянський період і реакції на нові суспільно-політичні реалії незалежної України. Важливими факторами,