близькості до села і розділялась на чотири поля (чотирипільна система). Садибні та орні землі знаходилися виключно у спадковому володінні подвірних господарів кожного поселення. Порядок спадкування в менонітських колоніях був таким: двір-господарство менонітів, що володіли 65 десятинами землі, не дробилося (до 1860-х рр.), воно цілком переходило в одноосібне спадкове володіння тому з прямих нащадків, кого визнавали спроможним успішно його вести [5.-С.158]. Частіше всього ним ставав молодший із синів, який поступово переймав функції голови господарства.
Рівень розвитку землеробства у менонітських округах значно відрізнявся. Успіхи в землеробстві були більші у Молочанському окрузі, ніж у Хортицькому. Головною галуззю землеробства в менонітських колоніях було хліборобство. Садівництво та городництво виконували допоміжну роль.
В історії розвитку землеробства менонітських колоній можна виділити два етапи. На першому етапі (початок - 40-50-ті рр. ХІХ ст.) землеробство в менонітських округах відігравало другорядну роль. Але в колоніях поступово збільшувалася кількість посівних культур. Ішли пошуки нових засобів отримання високих врожаїв.
На другому етапі (з 50-60-х рр. ХІХ ст.) господарства остаточно набувають торговельного характеру. Треба зазначити, що частково цьому сприяло збільшення попиту на зерно на світовому ринку, скасування міжнародних тарифів на ввезений товар, вдосконалення міжнародних комунікацій та швидкий розвиток морських та річкових портів та міст Новоросії, багато з яких знаходились поблизу менонітських колоній.
У першій половині ХІХ ст. менонітські колонії являли собою експериментальну ферму, тому що автоматичне перенесення своїх землеробських навичок у нові умови було неможливим [4.-Ф.381.-Оп.46.-Спр.10.-Арк.10]. Певною мірою меноніти могли спертися на місцеві традиції. Але через обмежений розмір своїх ділянок вони не могли піти традиційним для даної місцевості шляхом. Це змусило менонітів
започаткувати раціональне господарство з своїми особливостями: заміною волів кіньми, використанням угноювання та адаптованих знарядь праці [6.-С.66].
У перші десятиліття ХІХ ст. в хліборобстві серед зернових культур надавали перевагу житу. Також вирощували пшеницю, овес, ячмінь, просо [7.-Ф.134.-Оп.1.- Спр.253.-Арк.1]. Для визначення рівня врожайності зернових культур в менонітських округах, скористаємося відомостями за 1809 р. про врожай хлібних культур в селах Катеринославської і Таврійської губерній.
Таблиця 1. Врожайність зернових культур у поселеннях Катеринославської та Таврійської губерній (1809 р.)
У документах виділяють окремо менонітські та колоністські поселення. До групи колоністських сіл відносили поселення католиків та лютеран. Хортицькі менонітські та іозефстальські колоністські села знаходились у Катеринославській губернії. Всі молочанські поселення розташовувались у Таврійській губернії. Колонії в Катеринославській губернії почали з'являтися на п'ять років раніше, ніж у Таврійській губернії. За даними 1809 р. половина з хортицьких поселень існували вісімнадцять років, тоді як молочанські - до п'яти [7.-Ф.134.-Оп.1.-Спр.157.-Арк.7- 8]. Але вони мали значну кількість ремісників, які одночасно займались землеробством. Удосконалювати свої землеробські навички та одночасно займатись ремеслом було нелегко, і це відбувалось з великими труднощами. Переселенці до молочанських поселень пройшли соціальний і фінансовий відбір. Більша їх частина ще в Пруссії зарекомендували себе як добрі господарі. Це пояснює вищі показники врожайності в молочанських менонітських поселеннях. За відомостями В.М. Кабузана, в 1809 р. врожайність в українських селах на півдні України становила сам: 3,7 [8.-С.190]. У Молочанських же менонітських поселеннях врожайність була вищою майже в два рази.
Згодом земля в колоніях почала виснажуватися, урожайність у 1820-ті рр. знизилась. Шляхом багатьох спроб та спостережень Корніс прийшов до переконання, що через сухість степового ґрунту "чорний пар" - найкращий засіб для утримання зимової вологи у землі, що гарантує добрий урожай. У 1835 р. він запровадив у Молочанському окрузі обов'язкове використання "чорного пару", в інших менонітських колоніях це сталось у 1838 р. Поштовхом для цього нововведення стала загибель посіву в колоніях у 1833 р. Весняні бурі спустошили орні поля та луги. 1834 р. знову був невдалим - урожай отримали лише два господарі з Мюнстербергу та Руднервейде, які використовували "чорний пар" [3.-С.147-148]. Це переконало всіх противників у необхідності переходу до нової землеробської системи.
Коли з 1838 р. менонітські колонії перейшли до чотирипільної системи, 25 з 65 десятин відводилося під ріллю: 3/4 - засівалось хлібом, 1/4 - знаходилась під
"паром", 1/6 незасіяної землі відводилась під картоплю. В результаті врожаї почали зростати. Треба зазначити, що в більшості українських сіл на цей час існувала трипільна система і українське селянство майже не дотримувалося сівозміни. Згодом менонітська аграрна система була запозичена іншими колоністами та державними селянами, помешкання яких знаходились поблизу.
Меноніти займалися розведенням садів та городніх культур. З 1819 р. кожен господар був зобов'язаний виростити на 0,5 десятини його садиби фруктові дерева. Нова програма почала здійснюватись у 1842 р.: кожне селище повинно було мати на 1,5 десятинах плантації садових дерев.
Результатом розвитку садівництва стало збільшення кількості дерев у Молочанському окрузі в 1806-1809 рр. на 124%, що було пов'язано з необхідністю захисту цих поселень від вітрів та для покращення природних умов. У Хортицькому окрузі, навпаки, відбувається зменшення кількості дерев на 30%, що пояснюється вирубкою в хортицьких колоніях диких фруктових дерев. Перевага надавалася розведенню окультурених саджанців, які з часом могли дати більший урожай, а плоди їх мали кращу смакову якість та стійкість до шкідників. Саджанці фруктових дерев спочатку привозили з Криму, але на доставку витрачалося забагато часу, тому більшість з них не приживалася. Після таких прорахунків саджанці