Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





М

М.В. Стопчак

ДІЯЛЬНІСТЬ ДИРЕКТОРІЇ УНР У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ, 1918-1920 РР.: ДО ІСТОРІОГРАФІЇ ПРОБЛЕМИ

Державотворчі процеси в Україні у 1917-1920 рр. були надзвичайно суперечливими, протікали далеко не рівномірно, часом вибухаючи з великою енергією, згодом згасаючи. Українські суспільно-політичні сили, які брали участь у визвольній боротьбі, були нерідко непримиренними один до одного, обіймали діаметрально протилежні політичні позиції. В результаті була втрачена рідкісна можливість і унікальний шанс відродити українську державу. Проте чи не єдиним об'єднуючим стрижнем для всіх українських національно-визвольних сил, незалежно від їх політичної орієнтації, стало відродження української культури, що забезпечило його поширення та активізацію, і залишилось величним надбанням

української революції. Навіть в умовах більшовицької окупації інерція національно- культурного відродження тривала і певний час породжувала все нові і нові яскраві духовні явища.

Вивчення проблеми культурного будівництва за доби Директорії УНР українськими дослідниками розпочалося вже наприкінці 1920 - на початку 1921 р. Однією з перших була праця відомого українського культурно-освітнього діяча С. Постернака "Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр.", видана Всеукраїнським кооперативним видавничим союзом у Києві 1920 р. Її можна вважати першою спробою охарактеризувати особливості культурно- освітнього життя в Україні на протязі 1917-1919 рр. І по наш час вона залишається одним із найбільш ґрунтовних і змістовних досліджень цієї теми, хоча автору і не вдалося уникнути суб'єктивного трактування доби Української Держави. До певної міри це можна пояснити тим, що сам автор займав урядові посади в апараті міністерства народної освіти УНР, зокрема, у грудні 1917 р. був призначений губернським комісаром освіти на Київщині. Отож не дивно, що з десяти періодів у розвитку національно-освітнього руху в 1917-1919 рр. шість він відносить до доби Центральної ради, і по одному - до періодів гетьманської держави, Директорії, радянської й денікінської окупації України.

Характеризуючи освітній рух у період Української Держави, який привертає нашу увагу у зв'язку з тим, що він передував добі Директорії, автор поділяє його на три стадії: самостійництва, федералізму і "єдиної неділимої" Росії. Узагалі як і більшість дослідників, публіцистів, суспільно-політичних діячів, які належали до політичного табору українських соціалістичних партій і в силу своєї політичної заангажованності не бачили ніяких позитивних зрушень у галузі культури в цей період, С. Постернак називає цей період "періодом гострої боротьби українського громадянства та вчительства за українську школу". Разом з тим, автор змушений "зазначити, що хоч і дуже багато було негативного в часи Гетьманщини, було й не мало позитивного: величезне збільшення початкових, вищих початкових і середніх шкіл; одкриття українських університетів, Академії наук і т. ін.". С. Постернак, аналізуючи добу Директорії, називає її періодом "особливо рішучого й твердого національного курсу, з нахилом у бік шовінізму". Пояснюючи причини цього, автор зазначає, що "під впливом і в процесі національної боротьби пробуджується, зростає і загострюється серед українського громадянства національне почуття". Весь процес гострої національної боротьби, яким позначилась доба Української Держави, на думку С. Постернака, "потяг психологічно за собою той рішучий національний курс, під прапором якого виступала і Директорія, і українське громадянство, і українське вчительство". В основному весь освітній рух доби Директорії, як зазначає дослідник, був продовженням освітнього руху за часів Центральної ради, перерваного, на його думку, у добу гетьманування П. Скоропадського. За Директорії відновлюють свою діяльність усі колишні установи, закриті Українською Державою, відновлюється робота комісій і Ради міністра народної освіти, продовжується робота над законопроектами, закладеними за часів першого періоду УНР тощо [1.-С.13-14].

Автор детально аналізує шкільну реформу в Україні, проект єдиної школи, яка, на думку її творців, мусила "обслуговувати все громадянство, дітей всіх класів, незалежно од соціального становища їх батьків". Тим самим єдина школа повинна була не тільки забезпечити, але й "надати нації монолітного характеру". Тому вона мала стати "єдиною школою й по формі і по мові". У проекті наголошувалось, що в єдиній школі "наука мусить бути лише засобом до виховання", у виховному процесі мали бути використані мистецтво, релігія, мораль і фізкультура [1.-С.41].

Аналізуючи розвиток культури за часів Директорії, С. Постернак доходить висновку, що "коли піднялося повстання проти Гетьманщини, і коли виявилося особливо вороже відношення з боку російського громадянства й всієї російської преси до повстанського руху, ще більше загострилися відносини між українським і російським громадянством... Давали себе знати психологічні наслідки всього попереднього процесу національної боротьби на протязі всієї революції, особливо ж за Гетьманщини й за повстання". Психологічним наслідком цього процесу, на думку дослідника, став рішучий і різкий національний курс, "під прапором якого виступила і Директорія, і українське громадянство, і українське вчительство". Для реалізації цього курсу планувалось проведення рішучих заходів по українізації всіх типів шкіл, у т.ч. і вищих. Намічені були відповідні зміни у статуті Української Академії Наук тощо [1.-С.37].

Працю С. Постернака суттєво доповнює дослідження С. Сірополка "Історія освіти на Україні". Автор, наслідуючи свого попередника, намагається заперечувати плідну діяльність у галузі освіти і науки гетьманського уряду, трактуючи її як таку, що була заініційована апаратом Центральної ради, зокрема, ухвала про заснування Українського університету у Києві, створення Української Академії наук тощо. Натомість весь час наголошується на погіршенні справи


Сторінки: 1 2 3 4 5