Н. В. Горло

ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ГІДРОБУДІВНИЦТВА НА ДНІПРІ (50 - 70-ті рр. ХХ ст.): ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ

Невід'ємною рисою сучасності є значний вплив виробничо-господарської діяльності людини на природне середовище. Без заперечень сприймається постулат про неминучість прогресуючих змін у природі внаслідок техногенних дій суспільства. Але "прогресуючі" не завжди означає прогресивні, тому що природа в результаті цих змін дуже часто зазнає непоправних втрат. Особливо негативно на стан екології Наддніпрянщини вплинула поява об'єктів Дніпровського гідрокаскаду. Вирішення екологічних проблем реґіону є нагальним, тому що від цього залежать здоров'я і якість життя його мешканців.

Екологічний стан Дніпра нікого не залишає байдужим і активно обговорюється у наукових і громадських колах. Традиційно екологічні проблеми Дніпра висвітлюються на сторінках газет "Зелений світ", "Голос України", "Урядовий кур'єр". Однак за наявності чисельної публіцистики власне наукових праць небагато. На сучасному етапі розвитку наукового знання поєднання історичних і екологічних знань поставило на порядок денний таку цікаву проблему, як "екологія і політика", яку розробляє чимало дослідників, зокрема, С.І. Васюта і В.Я. Шибко [1]. Порушення рівноваги в природі внаслідок техногенного впливу людської діяльності сучасні автори ставлять у пряму залежність від політики тоталітарного режиму.

Метою даного дослідження є з'ясування характеру змін у природному середовищі і господарстві Наддніпрянщини, причиною яких була поява об'єктів Дніпровського гідрокаскаду, а з огляду на практичне значення проблеми автор ставить перед собою завдання проаналізувати наявні пропозиції щодо поліпшення екології Дніпра і вибрати найбільш оптимальні.

У 1950 - 1970-х рр. перетворення природи розумілося і як мета, і як цілком закономірний результат гідробудівництва. Відомий вислів І. В. Мічуріна "Ми не можемо чекати милості від природи" став основою сталінської екології. У людську сутність впроваджувався ген насилля, лукаво названий "перетворенням природи" [2]. Письменник В. Яворівський визнає сумнівний характер "перемоги" над Дніпром: "Знадобилося тільки одне десятиліття, щоб переконатися: перемога, що далася величезною ціною, несе у собі гіркоту поразки" [3, с.28].

Аналіз джерел показує, що негативні наслідки спорудження водосховищ (берегообвалення, підтоплення) прогнозувалися, але прогнози виявилися дуже скромними порівняно з реальними масштабами цих процесів. У період гідробудівництва окремі вчені пропонували складати еколого- економічні оцінки наслідків будівництва, які включали широке коло питань, тому що виходили з необхідності подолання негативних змін у навколишньому середовищі. Найбільш прийнятними були еколого-економічні оцінки, розроблені напередодні і під час будівництва гідровузлів, але їх найчастіше складали вже по закінченні робіт.

Наслідком спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду для навколишнього середовища стали зміни різного характеру, які поділяються на три групи. В основу поділу покладено ділянку природи, яка зазнала впливу водосховищ, і відворотність чи невідворотність змін. Зміни першої групи є глобальними і невідворотними. Для створення напору (підйому) води були затоплені великі території, через що змінилися глобальні природоохоронні функції територій. Цьому сприяла заміна лісової і рослинної площі водними просторами, зміна сейсмічної активності, зміна естетичного (видовищного) ефекту ландшафту. Другу групу складають зміни, для яких характерна вторинність у проявах і те, що всі процеси проходять в основному технологічному матеріалі - у воді. Уповільнення водообміну, вторинні процеси у водах водосховищ призвели до змін якості води. Різними заходами із залученням зусиль біологів і біохіміків ці наслідки ще можна частково виправити і компенсувати. До третьої групи належать вторинні наслідки, які з'являються в результаті підтоплення берегів, виникнення специфічного мікроклімату. Вони особливо торкаються тваринного світу і рослинно- ґрунтових покривів і є невідворотними, окрім можливості більш-менш ефективно боротися з підтопленням [4, с.6, 7].

Водосховища гідрокаскаду зайняли майже повністю Дніпро у його середній і нижній течіях. Водний режим водосховищ значно відрізняється від режиму, за яким живуть річки. Фактично на ділянках водосховищ від Дніпра залишилася одна назва. Утворені водойми мають більшу глибину і ширину, інший вигляд берегів. Підраховано, що водосховища каскаду затопили 709,9 тис. га земель Наддніпрянщини, з них 197,6 тис. га - піщані землі та землі, не придатні для використання, 261,5 тис. га - ліси, дрібнолісся, 177,6 тис. га - сінокоси, пасовища, 73,2 тис. га - орні землі, сади, садиби. Продуктивні землі займають близько 30 % затопленої території [5, с.727].

Щороку продовжується наступ водосховищ на прибережну ділянку: через руйнівну дію хвиль відбувається берегообвалення, а близьке розташування водосховищ викликає підтоплення. Посилюється ерозія берегової зони: зараз абразійно-ерозійні процеси мають поширення на 1111 км (із загальної довжини берегової лінії 3079 км). Внаслідок руйнування вже зникло 6176 га земель, а щороку втрачається близько 100 га [6, с.25]. Через берегообвалення в особливо небезпечному стані опиняються археологічні пам'ятки різних епох. Прогноз берегообвалення є невтішним. Розрахунки по Куйбишевському водосховищу (Волзький гідрокаскад) свідчать, що воно розмиватиме береги не менше 15-20 тис. років [7, с.62]. Боротьба з берегообваленням не завжди ефективна, навіть там, де свого часу для захисту насадили ліс, руйнування берегів продовжується. У с. Пронозівці Глобинського району Полтавської області у 1960-х рр. насадили 400 га лісу, зараз там лишилося всього 50 га, усе інше пішло під воду [8].

Таких же непоправних збитків завдає підтоплення. Окремі населені пункти, земельні масиви і родовища корисних копалин були захищені інженерними захисними спорудами. Але захист не завжди дає позитивний результат, захисні дамби і насосні станції