Отже, технічний прогрес втрутився в закони розвитку біосфери, порушив рівновагу в системі "людина - природа". На рубежі ХХ і ХХІ століть інтерес до проблем Дніпра не згасає, потреба у їх вирішенні здатна інтегрувати представників різних кіл громадськості. На увагу заслуговує чимало пропозицій щодо поліпшення екологічного стану Дніпра.

Необхідність проведення радикальних заходів відстоюють вчені-біоекологи В.В. Поліщук і В. М. Багнюк. Вони пропонують поступово спустити всі водосховища і демонтувати гідроелектростанції, але для цього варто попередньо змінити психологію і менталітет людей. В.В. Поліщук зазначає з цього приводу: "...Потрібно подолати споживчу психологію і усвідомити, що в природі є межа, яку переступати не можна. Потрібно відновити все те, що ще можна відновити, зберегти все розмаїття тваринного і рослинного світу, усвідомити, що кожний об' єкт природи відіграє свою роль в екологічних процесах" [40, с.76]. В.М. Багнюк вважає, що спуск водосховищ дуже дорого коштуватиме, та альтернатив він не бачить: "Подальше існування дніпровського каскаду створює велику загрозу природних і техногенних аварій, наслідки яких важко передбачити" [41].

Більш об' єктивно до вирішення цієї проблеми підходить голова Ради міжнародного екологічного благодійного фонду "Аква-Віта" академік В.В. Козак. Він відзначає, що після спуску глибина Дніпра становитиме 2 м, що зробить неможливим рух водного транспорту. Спуск Київського водосховища особливо небезпечний, тому що під час Чорнобильської катастрофи воно відіграло позитивну роль - акумулювало більшість шкідливих сполук, і його спуск призведе до зростання забруднення навколишнього середовища органічними сполуками у 3-4 рази. Спуск усіх водосховищ залишить 45 % водоспоживачів без води. Якщо підрахувати збитки, то "стає зрозуміло, що ліквідація водосховищ може зруйнувати економіку країни, значно погіршити її санітарно-епідеміологічний стан. . Очевидно, що поліпшення стану Дніпра полягає не в спуску водосховищ, а в проведенні цілеспрямованої державної екологічної політики, всебічного оздоровлення та оптимізації функціонування водосховищ" [17, с.9]. Про неприпустимість спуску дніпровських водосховищ говорить академік В.Д. Романенко: "Треба навчитися екологічно грамотно господарювати в умовах існуючих соціально-економічних інфраструктур. Ліквідація водосховищ завдасть економіці республіки значних збитків." [42].

Спробу примирити різні точки зору зробили члени комітету порятунку Дніпра і малих річок України (голова - письменник С.П. Плачинда), які розробили програму дій і заходів для врятування Дніпра. Вони пропонують відновити для Дніпра режим вільної річки, здатної до самоочищення. Важливого значення надають тільки Кременчуцькому і Каховському водосховищам (потрібні для регулювання стоку Дніпра і для подачі води на південь), а решта - підлягають спускові. Пропонується звільнити від затоплення пороги - "аератори водних ресурсів нижнього Дніпра", і спустити Київське водосховище після того, як за допомогою імпортного устаткування виберуть з дна радіонукліди. Журналіст В. Максимчук вважає, що трактувати таку позицію як "терміновий спуск водосховищ" означає грішити перед істиною [43]. Інженер-гідрограф Г. Можаровський відносить справу ліквідації найбільш шкідливих водосховищ (на його думку, це Київське і Канівське) до ХХІ і ХХІІ століть [44, с.25].

Стає зрозумілим, що для об'єктивного вирішення питання треба скоординувати зусилля науковців різних галузей, проте однозначно можна відмовитися від поквапливого спуску водосховищ. Ця проблема потребує особливої уваги, тому що гідрокаскад, який споруджували протягом кількох десятиліть, не можна одним рухом ліквідувати, не визначивши, якими будуть результати і наслідки цього заходу. Слід вивчити світовий досвід. На Заході вже давно відмовилися від спорудження великих водосховищ, там ретельно враховують сучасну і перспективну цінність буквально кожного гектару земельних угідь, відмовляються від будівництва гідровузлів на рівнинних річках.

Як бачимо, щодо вирішення екологічних проблем Дніпра існують різко протилежні точки зору. Тим часом першим кроком до вирішенням проблеми є ряд державних заходів, спрямованих на поліпшення екологічного стану басейну Дніпра. Зокрема, у 1990-х роках розпочався процес створення нової програми врятування Дніпра, яким опікувалася Надзвичайна комісія з проблем екологічного стану р. Дніпро та якості питної води. Процес завершився прийняттям 27 лютого 1997 р. Верховною Радою України постанови про затвердження "Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води". У програмі визнано недоречність спуску водосховищ, який принесе багато шкоди економіці країни і матиме низький еколого-економічний ефект [5, с.729]. Передбачається посилити державний контроль за підприємствами, діяльність яких впливає на забруднення Дніпра. Основи водного законодавства закладені у водному кодексі України (1997 р.), де зазначено, що "в умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту" [45, с.308].

Таким чином, поява об' єктів Дніпровського