Арк.129]. В результаті проектно-пошукових робіт Бюро Нижнього Дніпра склало "Робочу гіпотезу Нижнього Дніпра", в якій були визначені вузлові пункти проблеми: реконструкція сільськогосподарського виробництва в районі Нижнього Придніпров'я на базі іригації, перебудова дніпровського транспортного шляху та енергетичне використання Дніпра. Найбільш важливою частиною визнавали зрошення, яке дозволяло подолати проблему степу і здійснити корінну перебудову малопродуктивного і нестійкого господарства степової зони УРСР. На рубежі 20-30-х рр. значення проблеми Нижнього Дніпра було величезним, науковці, які її розробляли, зазначали, що Нижній Дніпро повинен стани другою чергою Дніпровського будівництва, і та загальна увага, яка в першій п'ятирічці була виказана Дніпробуду, в другій п'ятирічці повинна бути направлена на Нижній Дніпро [5.- С.19].
Таким чином, на рубежі 20-30-х рр. була сформована в основних положеннях гіпотеза використання Нижнього Дніпра. Але використання низової ділянки не могло бути ізольованим від використання всього Дніпра, вже хоча б тому, що покращення судноплавства тільки на Нижньому Дніпрі залишалося малоефективним за умови старого транспортного руху в середній і верхній течіях Дніпра. Окремо існував ряд питань, які стосувалися використання водних ресурсів верхів'я Дніпра і його приток. За вимогами часу на початку 30-х років група вчених-енергетиків на чолі з О.В. Вінтером висунула ідею Великого Дніпра. Ідея передбачала вирішити в центральній європейській частині СРСР цілий комплекс завдань - транспортних, енергетичних, водогосподарських та інших через створення по всій довжині Дніпра каскаду гідроелектростанцій з водосховищами, які водночас ставали складовою частиною Чорноморсько-Балтійського водного шляху. Каскад якнайкраще відповідав вимогам комплексного використання Дніпра.
Ідея Великого Дніпра, оформлена в теоретичних розробках, пройшла апробацію в керівних та наукових колах держави. 16 жовтня 1931 р. в Держплані СРСР відбулася конференція, на якій з доповідями про проблему Великого Дніпра виступили представники Держпланів УРСР, БРСР, Наркомводу, Енергоцентру, Діпроводу. Результатом тривалих обговорень стало створення 13 квітня 1932 р.Техніко-економічної ради з реконструкції Дніпра при Держплані СРСР. Рада доручила Українському відділу інституту "Гідроенергопроект" (Укргідеп) скласти робочу гіпотезу комплексного використання Дніпра, в тому числі схему міжбасейнових з'єднань. Вже 28 липня 1932 р. Укргідеп представив на розгляд в Держплан СРСР попередню програму робочої гіпотези, за якою мали вестися проектні роботи. [4.-Ф.2.-Оп.8.-Спр.3695.-Арк.129]. Важливим координуючим фактором у проведенні проектно-пошукових робіт з даної проблеми стала постанова Ради Праці і Оборони від 31 серпня 1932 р. [6.-Ф.1.-Оп.30.-Спр.3098.-Арк.7]. До обговорення проблеми були залучені науковці АН УРСР. На засіданнях Академії Наук УРСР, які відбулися протягом 4-9 березня 1933 р., основні положення ідеї були розглянуті і схвалені. Наступного року в Ленінграді була скликана об'єднана нарада Держпланів УРСР, БРСР, РСФСР та обпланів Ленінградського, Західного і Південно- Чорноморського округів. Планові органи трьох республік зацікавилися ідеєю, адже її реалізація значною мірою впливала на економічне життя цих регіонів. Саме тому на нараді ідея Великого Дніпра була підтримана і схвалена одноголосно [4.-Ф.2.-Оп.8.- Спр.3695.-Арк.129]. Зазначимо, що на цьому етапі розгляду ідеї пріоритетним вважали вирішення транспортної проблеми, що було необхідним для створення наскрізного водного шляху між Чорним і Балтійським морями. Це наголосила постанова ЦВК і РНК СРСР від 17 листопада 1934 р. "Про другий п'ятирічний план розвитку народного господарства Союзу РСР (1933-1937 рр.)", де говорилося про необхідність проведення гідротехнічних робіт на діючих водних шляхах в обсягах, які б забезпечили створення єдиної водної системи європейської частини СРСР [7.- С.498]. Чорноморсько-Балтійське з'єднання мало стати складовою частиною цієї водної системи.
В Українському відділі інституту "Гідроенергопроект" на виконання завдання Держплану СРСР по створенню попередньої технічної схеми використання ресурсів
Дніпра протягом 1932-1936 рр. під керівництвом інженера М.О. Могилка були здійснені відповідні проектно-пошукові роботи. В результаті з'явився проект "Робоча гіпотеза Великого Дніпра", в якому питання комплексного використання водних ресурсів Дніпра були всебічно розглянуті. З метою регулювання стоку ріки та для потреб судноплавства у верхів'ях Дніпра і на його притоках планувалося збудувати ряд водосховищ; в залежності від потрібних глибин визначалася їхня кількість від 8 до 11 [4.-Ф.2.-Оп.8.-Спр.750.-Арк.136]. На Нижньому Дніпрі (так тоді стали називати Дніпро від Києва і до гирла) передбачали звести каскад гідроелектростанцій з Дніпровської (вже існувала), Кременчуцької, Дніпродзержинської та низової ГЕС, місце для якої ще не визначили. В гіпотезі важливе місце займало вирішення питань про ряд міжбасейнових з'єднань: Чорноморсько-Балтійське (через сполучення Верхнього Дніпра з басейнами Західної Двіни, Волхова і Неви); воднотранспортне з'єднання Десни і Оки (для сполучення Дніпра і Волги), а також "глибоке введення" Дніпра в Донбас з наступним його перетворенням у водну магістраль Донбас - Дніпро - Криворіжжя. Вказувалося на можливість використання окремих іригаційних каналів як транспортних магістралей; з такою метою можна було реконструювати канали Дніпро - Азовське море і Дніпро - Кривий Ріг. На базі використання енергії низової ГЕС і ресурсів її водосховища мали розгорнути зрошення Південного Придніпров'я і Північного Криму на площі близько 1 млн. га [8.-С.9]. "Робоча гіпотеза Великого Дніпра", хоч і окреслила основні напрями використання дніпровського басейну, все ж була незавершеною. Окремі конкретні питання вимагали подальшої доробки. Так, у середині 30-х рр. інженер В.В. Булах розробив схему Дніпро-Азовського комплексу, яка передбачала спорудити гідровузол в районі Каховки та відвести від нього самотічний канал в Приазов'я [4.-Ф.2.-Оп.8.- Спр. 3695.-Арк.129].
У 1936 р. "Робочу гіпотезу