Києві (до 1865 р. - трьом округам: Могилівському, Київському і Катеринославському). У 1878 р. воно приступило до очищення русла Дніпра і Прип'яті від корчів і каміння. Для поліпшення судноплавства після спаду весняних вод на перекатах установлювали тимчасові щити для відхилення течії та скеровування її по головному судноплавному ходу, попереджувальні знаки на небезпечних місцях, сигнальні пости тощо. Недисциплінованість річковиків та особливо плотарів, які, нехтуючи складною обстановкою на фарватерах, нерідко створювали аварійні ситуації, змушувала якнайшвидше впроваджувати навігаційну інспекцію [12, с.89].
Протягом 80-х років були проведені великі роботи по виправленню русла і зміцненню берегів на Дніпрі та інших ріках. У 90-ті роки посилилися землечерпальні роботи, зокрема поблизу Олександрівська і Нікополя. Певна увага були приділена встановленню вказівних і попереджувальних знаків. На берегах Дніпра розмістили 528 знаків, що освітлювалися, на фарватері - 550 бакенів [9, арк.95].
Проведені на Дніпрі роботи по поліпшенню русла та взагалі умов навігації сприяли швидкому зростанню річкового судноплавства протягом 80-х - 90-х років ХІХ ст.
Велике капіталістичне підприємництво у річковому пароплавстві набуло широких масштабів після скасування кріпацтва.
Поряд з великими акціонерними пароплавними товариствами - "Російським товариством пароплавства і торгівлі" (РТПІТ) і "Товариством пароплавства по Дніпру" - виникло чимало приватних пароплавств, заснованих купцями. Вже наприкінці 60-х років роль купецького капіталу у дніпровському пароплавстві була досить помітною. Так, якщо на Дніпрі РТПІТу належало 15 пароплавів загальною потужністю понад 1 тис. кінських сил, а "Товариству пароплавства по Дніпру" - дев'ять пароплавів загальною потужністю 520 кінських сил, то купцям Левіну і Рабиновичу - п'ять, Яхненку і Симиренку - два пароплави. Купці та інші приватні власники володіли 40 пароплавами загальною потужністю понад 1,9 тис. кінських сил.
З року в рік збільшувало свої операції на Дніпрі "Товариство пароплавства по Дніпру". Навіть і за невеликої кількості суден (у 1869 р. товариству належало, як уже відзначалося, дев'ять, а у 80-ті роки - 40 пароплавів) і недосконалих засобів перевезень вантажів (пароплави товариства були порівняно невеликі, застарілих конструкцій, вони споживали велику кількість палива) "Товариство пароплавства по Дніпру" досягло на середину 80-х років значних економічних успіхів, утримуючи дев'ять пасажирських маршрутів та займаючись перевезенням вантажів [6, с.224].
У 1888 р. було засноване "Друге товариство пароплавства по Дніпру". До складу нової акціонерної компанії входили цукрозаводчики Київщини, власники донецьких шахт і акціонери Брянського заводу в Катеринославі. Головною метою товариства було вкладення капіталів у не досить розвинену галузь пароплавства на Дніпрі вище порогів - вантажне судноплавство (перевози металу, вугілля, цукру), що в ході розвитку великої капіталістичної промисловості в Придніпров'ї і Донбасі забезпечувало акціонерам високі дивіденди [5, с.47].
Новому пароплавству належало 10 пристаней на Дніпрі. З 1888 р. воно розпочало рейси між Києвом і Кременчуком та між Катеринославом і Кременчуком. Уже через рік "Другому товариству" належало 15 пароплавів (серед них найбільші на Дніпрі - "Царь-пароход" і "Держава") а у навігацію 1890 р. воно придбало ще шість. У 90-ті роки капітал товариства складав 1 млн. крб. [6, с.227].
Слід відзначити, що потреби річкового судноплавства в пароплавах різноманітних типів значною мірою вдовольняли вітчизняні машинобудівні заводи. За станом на 1890 р. 41,2% пароплавів, що плавали Дніпром, були збудовані в Росії. Для ремонту суден у 1873 р. на Трухановому острові в Києві заснували майстерні "Товариства пароплавства по Дніпру". В 1898 р. для ремонту пароплавів, землечерпалок, різноманітного річкового обладнання на Оболоні розпочалося будівництво Київських ремонтних майстерень [5, с.152].
Про масштаби і темпи розвитку капіталістичного пароплавства на Дніпрі і Південному Бузі свідчать такі узагальнені дані: від 1862 до 1890 р. кількість пароплавів на вказаних ріках зросла з 27 до 175, тобто у 6,5 рази. Річковий паровий флот Дніпра щорічно зростав у середньому на 5 пароплавів. Протягом вказаного періоду загальна потужність суден збільшилася майже у вісім разів: від 1,3 тис. кінських сил до 9,6 тис. кінських сил. Якщо у 1862 р. Дніпром і його притоками плавали пароплави лише трьох типів, то у 1890 р. - уже шести. Це - пасажирські (61 судно), вантажні і вантажо- пасажирські (22), буксирно-пасажирські (30), буксирні (42), службові (20). Особливо швидко зростало пароплавство на Дніпрі і його притоках протягом 80-х років. Так, лише з 1884 по 1890 р. кількість пароплавів тут збільшилася на дві третини, а їх загальна вантажопідйомність зросла у 1,5 рази. Підвищувалася швидкохідність суден, збільшувалися їх розміри, але собівартість зростала повільніше, ніж вантажопідйомність, що свідчило про успіхи в техніці суднобудування, його здешевлення [12, с.95].
Річкові пароплави на Дніпрі все більше переходили до споживання кам'яного вугілля. У 1895 р., наприклад, лише 91 судно працювало на дровах, а 195 - на вугіллі і нафті [13, с.167].
За станом на 1890 р. ріками України - переважно Дніпром - плавали 220 пароплавів (Дніпром з притоками - 164 пароплави, Південним Бугом - 40, Дністром - 11, Сіверським Дінцем - чотири, Західним Бугом - один пароплав). Їхня загальна вантажопідйомність перевищувала 1,2 млн. пудів, загальна потужність машин дорівнювала 11,2 тис. кінських сил. На цих суднах було зайнято близько 2,9 тис. чоловік екіпажу: матросів, машиністів та ін. Проте в порівнянні із загальноросійськими масштабами питома вага річкового пароплавства