У другій половині XIX ст. у Криму, як свідчить тодішня преса, побували і менш відомі професійні українські сценічні колективи: трупи Андрієва-Бурлака, Деркача, Португалова, Ванченка, Сагайдачного. Виступи цих труп були не такими успішними, хоча в їх складі перебувало немало неабияких виконавців.

Кращі майстри професійних труп пропагували в Криму українське слово не лише виставами. Кореспонденти кримської преси повідомляють, що вони брали участь у концертних вечорах, які часто влаштовувались у різних містах, виконували українські пісні, декламували твори. Наприклад, 19 листопада 1889 р. у Сімферополі було організовано концерт, з участю М. Кропивницького, Ф. Левицького і Г. Затиркевич-Карпинської [7.- 1889.-12 ноября].

Тодішня преса свідчить, що у кінці XIX ст. в Ялті, Сімферополі, Севастополі утворюються спілки любителів малоросійського драматичного мистецтва. Регулярно проходили їхні зібрання, на яких обговорювались творчі та організаційні питання.

На початку XX ст. аматорський рух у Криму поширюється, з'являється багато нових труп. У 1901 р. у Сімферополі виникає новий самодіяльний гурток. Кореспондент повідомляє, що режисером обрали професійного виконавця М. Щербину, який раніше служив у кращих українських колективах. 2 лютого 1901 р. відбулася перша вистава гуртка - постановка комедії "Мартин Боруля" І. Карпенка-Карого. У лютому 1901 р. аматори влаштували вечір пам'яті Т. Шевченка [7.-1901.-21 февраля].

Продовжував успішну творчу діяльність самодіяльний солдатський гурток Литовського полку, який поставив у лютому 1901 р. "Гайдамаків" і "Бувальщину" [7.-1901.- 4 февраля]. Блискуче пройшла в Алушті оперета "Вечорниці", підготовлена місцевими аматорами. У ній взяли участь представники інтелігенції, дівчата з церковного хору, учні, які приїхали на різдвяні канікули. Під час антрактів глядачі і виконавці співали українські пісні. Збір склав 50 рублів. Кореспондент характеризує цей вечір як "симпатичный во всех отношениях" [8.-1905.-13 января].

Із тодішньої преси довідуємось, що яскравим, самобутнім явищем була творча діяльність ялтинського аматорського гуртка. Він вперше виступив на сцені народного дому в Кореїзі 26 червня 1905 р., показавши виставу М. Кропивницького "Дай серцю волю, заведе в неволю". Кореспондент так охарактеризував соціальний склад виконавців: "Это - предприятие молодых тружеников, любителей искусства, которые жертвуют весь ничтожный остаток длительного трудового дня на любимое занятие. Любители состоят из служащих в магазине, женские роли исполняют или их жены, или модистки и хористки из певческого хора. Все это люди, не прошедшие никакой школы» [8.-1905.-29 июня]. Аматори виявились надзвичайно талановитими. Їм бракувало освіти, спеціальних сценічних знань, але їх об'єднувала любов до української мови і театру. Збереглись імена любителів: Н. Харченко, А. Малюженко, А. Крамаренко та ін. З червня 1905 р. у виступах цього гуртка стали постійно брати участь талановиті професійні актори П. Націлевич і М. Азовська, які до цього виступали в професійних українських трупах. М. Азовська була ученицею М. Кропивницького. Преса повідомляє, що протягом 1905 р. ялтинський аматорський гурток поставив "Наталку Полтавку", "Бувальщину", "Сватання на Гончарівці" та ін. Колектив виступав у Гурзуфі, Алупці, Алушті. У грі акторів було багато недоліків, але публіка їм все вибачала. Вони були справжніми кумирами ялтинців.

З часом П. Націлевич став режисером цього колективу. Він доклав багато зусиль, щоб передати аматорам свої знання, досвід, намагався наблизити художній рівень трупи до рівня професійного. Такими ж плідними для колективу П. Націлевича були і наступні роки, про що свідчить тогочасна преса. Майстерність аматорів зростала і вдосконалювалась, росла популярність у глядачів. З цього приводу кореспондент зазначає: "Труппа любима местными украинофилами. Весь зимний сезон она пользовалась всеобщими симпатиями у многочисленных посетителей" [9.-1908.-6 мая]. Неодноразово аматори П. Націлевича брали участь у концертних відділеннях музично-танцювальних вечорів, які влітку регулярно влаштовувались у курзалі. На них вони співали українські пісні, читали вірші, танцювали гопак [9.-1908.-17 декабря].

Із преси довідуємось, що на початку XX ст. виник самодіяльний гурток і в ялтинській жіночий гімназії. Гімназистки ставили не тільки російські п' єси, але були небайдужими і до української драматургії. Невідомий кореспондент пише, що у грудні 1908 р. вони поставили п' єсу І. Карпенка-Карого "Суєта". На завершення відбувся дивертисмент "Українські співи". Вечір пройшов вдало [8.-1906.-18 июня]. В Ялті на відпочинку часто перебували українські професійні артисти. Деякі з них організовували українські вистави виключно за участю місцевих аматорів, щоб залучити їх до національної культури і духовних розваг. Наприклад, професійна артистка Шидловська [9.-1908.-14 декабря]. Однією з форм безпосередньої творчої співпраці професійних артистів з аматорами була спільна участь у концертних відділеннях родинно-танцювальних вечорів, під час яких вони разом співали, танцювали, декламували. Наприклад, участь у такому вечорі в Ялті місцевих аматорів і виконавців професійної трупи Глазуненка [9.-1908.-17 декабря]. Такі заходи зміцнювали творчі зв'язки між ними.

Плідною була сценічна діяльність ялтинського товариства малоросійських акторів- любителів у 1909 р. Як свідчить тодішня преса, під керівництвом режисерів І. Панька, Н. Альбіковського аматорами було поставлено багато українських п'єс. Про популярність цих вистав кореспондент повідомляє: "Наш низкий городской класс, наш мастеровой ремесленный люд жаждет эстетических развлечений. Скромное пианино, убожество декораций. И тем не менее зал почти