Н.А. Шкода

СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ У 80-І РОКИ XIX СТ.

Українське сценічне мистецтво другої половини XIX ст. було представлене аматорськими та професійними колективами. Перша професійна трупа розпочала творче життя 27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлизаветграді, де М. Кропивницький поставив "Наталку Полтавку" Котляревського за участю М. Заньковецької. Потім вона розкололась на дві. Важливо встановити причини цього розпаду, розглянути історію професійного сценічного мистецтва протягом 80-х років XIX ст. у психологічному аспекті, через призму складних, суперечливих відносин між його провідними діячами. Історії цього театру присвячена величезна кількість літератури. Дослідники розглядали її у піднесеному тоні, підкреслювали творчі досягнення, але не розглядали причини розколу першої трупи. Особисте листування театральних діячів дозволяє дослідити причини конфліктів, зрозуміти драматичність, суперечливість розвитку цього сценічного явища.

Вирішальну роль у виникненні першої професійної трупи, як визначають дослідники, відіграв саме М. Кропивницький [1.-C.86]. Це визнавав, незважаючи на суперечки з М. Кропивницьким, М. Старицький: "Потом, всем известно, что Кропивницкий - талантливейший актер, не имеющий пока на свои роли соперника, что он первый фундатор малорусской труппы, что его всегда публика принимала с овациями" [2.-C.526]. Підтверджує роль Кропивницького як батька українського професійного театру й І. Карпенко-Карий у листі до нього у грудні 1900 р.: "Друже мій, я високо цінив і ціню твої заслуги як создателя українського театру" [3.-C.335].

У серпні 1883 р. директором першої професійної трупи став М. Старицький. Її засновник М. Кропивницький залишився режисером і актором. Об'єднання зусиль двох найвидатніших діячів українського театру благотворно відбилося на зміцненні і творчому зростанні трупи.

Важливим є з'ясування причин, обставин появи у трупі М. Кропивницького в ролі антрепренера М. Старицького. М. Кропивницький пояснює це таким чином: "Разъезжая два года с моей труппой я задумал ехать в столичные города. Но материальные мои средства не позволяли мне самому осуществить это грандиозное предприятие. Начал я подыскивать такого человека, который бы ссудил меня суммой тысченки в три. И такого человека я обрел в М.П. Старицком" [4.-Ф.90.-Оп.1.-Спр.53.-Арк.109-110].

М. Старицький так пише про своє знайомство з М. Кропивницьким і свою появу в його трупі у листі до редакції "Нового времени" від 7 листопада 1887 р.: "Познакомился с г. Кропивницким в его первый приезд с труппою в Киев и слышал от него неоднократно жалобы на печальное будущее труппы, вследствие неимения средств поставить дело на широкую ногу, и искренние просьбы принять труппу в свое заведывание для упрочения дела" [2.-C.466-467]. Підтверджує це у своїх спогадах М. Садовський [5.-С.19].

Як бачимо, поява M. Старицького у трупі M. Кропивницького об'єктивно пояснювалась, у першу чергу, не можливістю поїхати на гастролі до столиці, а необхідністю забезпечити належні матеріальні, фінансові умови для існування молодого українського професійного театру. Не так багато знаходилось грошовитих українських громадян, які б ризикнули своїм майном задля розвитку національного мистецтва. Насправді на це здатним виявився тільки М. Старицький. У цьому полягає його справжній громадянський вчинок.

М. Кропивницький явно недооцінював, применшував роль М. Старицького у творчості першої трупи, навіть заперечував його величезні матеріальні витрати: "В какой-то газете, не помню, на днях я прочел, что г. Старицкий затратил на малорусскую труппу значительное состояние... Это такая дутая реклама" [4.-Ф.90.-Оп.1.-Спр.53.- Арк.112]. Це твердження не відповідає дійсності. M. Старицький насправді продає всі свої землі, позбувається цукрового заводу і весь виручений капітал - понад 60 000 крб. - вкладає у театральну справу. Сталося це у червні 1883 р. під час гастролей у Харкові.

Роль М. Старицького в діяльності колективу не обмежувалася тільки його грошовим внеском. Він, крім коштів, докладав значну енергію, свої багатогранні знання й уміння, талант організатора. Про це свідчать уривки із спогадів Софії Тобілевич, яка тоді була учасницею зборів до, як вона називає, "великого походу" українського театру: "Михайло Петрович не жалів нічого: ні праці, ні грошей, щоб поставити свій театр на належну висоту, створити всі умови для творчої праці цілого колективу" [6.-C.25-26].

З самого початку між керівниками трупи існували суперечки, складності, які згодом призвели до розколу. Про це свідчить сам М. Старицький у листі до редакції газети "Новое время": "По получении от г. Садовского договоров выгодно для меня заключенных, с хозяевами театров, я известил немедленно о сем г. Кропивницкого; но к ужасу моему получил от него письмо, в котором он просит меня возвратить ему и его трупе контракты, так как ему теперь хорошо" [2.-C.468].

Підтверджує відсутність довіри і справжньої творчої співпраці між M. Кропивницьким і M. Старицьким M. Садовський: "М.П. Старицький страшенно бідкався, і йому не було з ким порадитися, бо хоч М.Л. Кропивницький і вів режисуру і був, здавалось його першим порадником, однак вони мали між собою не дуже гарні відносини" [5.-C.23].

Сезон 1884-1885 рр. був останнім для трупи в тому її надзвичайному складі, в якому вона здобула великий успіх у глядача у старому і новому українському репертуарі. У 1885 р. відбувся розрив між М. Старицьким і М. Кропивницьким. Безпосереднім поштовхом до нього стали фінансові труднощі. Про це згадує M. Садовський: "Але трупа була велика... сила людей у трупі, які майже