П. Саксаганський з приводу цих подій пише, що керівники почали зменшувати бюджет трупи, через це з трупи вийшли Г. Затиркевич, Д. Максимович і навіть М. Заньковецька. Далі він додає: "Так розійшлася трупа хороше вихована, так розділилася трупа, як побачимо потім, через внутрішні нелади. До цього спричинялися дикі громадські вдачі керівників наших, що не зуміли погодити значення егоїстичні з ідеями мистецькими" [7.-C.72]. Це висловлювання свідчить про існування між керівниками особистих непорозумінь, зумовлених особливостями їхньої психології, недоліками характеру. П. Саксаганський у іншій своїй книзі "По шляху життя", згадуючи той тривожний, а може, й трагічний для національного мистецтва час, висуває таку причину виходу M. Кропивницького з трупи M. Старицького: "Хороші збори в душі Марка Лукича підіймали заздрість" [8.-C.95].

Враховуючи все це, можна уявити, що M. Кропивницький хворобливо ставився до слави M. Старицького. Мабуть, бажання бути першим, мати славу не лише актора, а й хазяїна, керівника трупи було в той час сильнішим, ніж уболівання за долю колективу, до якого належав, з яким разом творив задля слави свого народу.

Незлагода між M. Кропивницьким і M. Старицьким пояснюється ще й тим, що вони висловлювали багато різних думок про драматичне мистецтво, про роль режисера у постановці вистав. Перший боровся за здійснення ідеї організації театру - Товариства. Його не вдовольняло те, що антрепренер, вкладаючи свої кошти в організацію театральної справи, був повновласним господарем театру, диктуючи і репертуар, і склад, і характер вистав. М. Старицького взагалі цікавили питання подальшого розвитку музичного, оперного напрямку у драматичному мистецтві.

Після розколу першої трупи утворилося дві. До однієї з них, керованої М. Старицьким, увійшли переважно молоді актори, у другій, під керівництвом М.Кропивницького, зібралися основні актори першої трупи на чолі з М. Заньковецькою. Цей колектив почав зимовий сезон у 1885-1886 рр. у Ростові-на-Дону.

Весняний сезон 1886 р. Товариство, без участі M. Кропивницького, що поїхав відпочивати до себе на хутір, з великим успіхом гастролювало в Єлизаветграді та Кишиневі. На його чолі став М. Садовський. Знов у колективі відбувся серйозний конфлікт, тепер між M. Кропивницьким та іншими акторами. М. Садовський так згадує події, пов'язані з цією суперечкою: "Марко Лукич на раді заявив, що він інакше не хоче орудувати ділом, як тільки при умові, що йому товариство дасть диктатуру влади" [5.- C.27].

М. Садовський і П. Саксаганський скаржаться у своїх спогадах на диктаторство у режисурі M. Кропивницького, недоліки його характеру. Це справді мало місце. У великого режисера, педагога, як у багатьох обдарованих людей, був складний характер, який відбивався і на творчому процесі. І. Мар'яненко, актор, учень М. Кропивницького згадує: "Він був дуже нестриманий і за найменший недогляд на сцені розпікав до сліз, але разом з тим це була добра, сердечна людина" [9.-C.86]. Суперечливість, складність особистості режисера визнає і його син В. Кропивницький, пише про це відверто і делікатно: "Дуже запальний від природи, він не завжди вмів стримати себе, часом був різким і навіть грубим" [10.-C.32-34].

Взаємовідносини у колективі ускладнювались тим, що такими ж непростими, суперечливими особистостями були й інші провідні актори, перш за все, брати Тобілевичі. І. Мар'яненко згадує: "У взаєминах поміж братами М.К. Садовським і П.К. Саксаганським, з одного боку, і їхнім старшим товаришем і вчителем М.Л. Кропивницьким - з другого, завжди вражала якась наївна, запекла боротьба за першість, за те, хто ж був "батьком" українського театру" [9.-C.87]. Нестриманість, гарячність характерів братів Тобілевичів відверто визнає І. Карпенко-Карий у листі до П. Саксаганського від 14 березня 1898 р.: "Тим часом під впливом темпераменту, особливо тобілевичевського, можна все забувать і говорить чорт зна що!" [11.-Архів Карпенка-Карого.-№226с.].

Що стосується "диктаторства" M. Кропивницького, то слід його справедливіше розглядати як особливу вимогливість у питаннях театрального мистецтва. Він був найбільш досвідченим актором і режисером серед працівників тодішнього українського театру, застерігав окремих акторів від надмірного захоплення успіхами, від самозакоханості, критикував недоліки у грі, вказував на хиби в роботі. Багато акторів принциповість режисера сприймали як образу. M. Кропивницький відстоював непорушність і недоторканість своїх режисерських прав, свого режисерського авторитету... Він справді вимагав для себе прав "диктатора", навіть буквально вживаючи такий вираз. Наприклад, у листі до редактора "Зорі" В. Левицького від 2 червня 1893 р. М. Кропивницький писав: "Від режисера все залежить, треба, щоб він був самостійним диктатором, щоб людей слухав, а свій розум мав; бо як буде слухати совітників, то діло не посуне" [12.-C.420-421]. У цьому полягало його творче кредо. M. Кропивницький організовував театр за принципом підпорядкування кожного із акторів загальному стильовому характеру режисерського задуму, враховуючи сценічну індивідуальність кожного виконавця. Це вже була не його примха, а театральний принцип.

Примирення між M. Кропивницьким і трупою відбулося у жовтні 1886 р. на пароплаві "Русалка", який прямував до Херсона. Але вже на початку сезону 1888 р. відбувся новий серйозний конфлікт між керівником і артистами. Режисер вийшов з трупи, керівником став М. Садовський. Спочатку він управління Товариством передав тільки на літній сезон М. Садовському, але по