Західний регіон: Івано-Франківська, Тернопільська (0 %), Волинська, Львівська, Рівненська, Хмельницька (1 %), Закарпатська, Чернівецька (2 %) області.

Двохвідсотковий показник поширення неорелігій на теренах Закарпатської і Чернівецької областей спонукає нас висловити припущення про залежність поширення нетрадиційних релігій та неоязичництва в цих областях із:

традиційним у цих регіонах більш високим рівнем поліконфесійності, а відтак - і традицій релігійного плюралізму;

більш строкатим етнонаціональним середовищем. Останньому відповідає вищий рівень релігійної та національної ідентичності, а відтак - і гостріше сприйняття національного питання.

Так, припускаємося думки, що українська частина населення цих областей активніше позиціо-

нує себе як українці за етнічним походженням.

Центральний регіон: Київська (1%), Житомирська, Чернігівська, Сумська (2%), Вінницька, Черкаська (3 %) області;

Південний регіон: Миколаївська, Дніпропетровська, Кіровоградська (3 %), Одеська (4%), Крим (5 %), Запорізька, Херсонська (6 %) області;

Східний регіон: Донецька, Луганська, Харківська (6 %) області.

Окреме місце займає м. Київ, де вага новітніх релігій - шістнадцять відсотків.

Розглянемо статистику поширення неоязичницьких громад. Відомості про їхню кількість за окремими областями містять іформаційний сайт ProUa [5], сайти українських неоязичників в мережі Інтернет [6; 7], періодичні видання рідновірів тощо.

Найменшого поширення неоязичництво здобуло у Західному регіоні України, де міцно себе почувають традиційні національні ідентифікатори - УГКЦ та УАПЦ: Тернопільська область - немає громад, Івано-Франківська - одна громада, Рівненська, Волинська та Закарпатська - по дві, Хмельницька та Чернівецька - по чотири, Львівська - сім.

У Центральному регіоні поширеність неоязичницьких громад наступна: та Чернігівська область - одна громада, Сумська та Житомирська - по три, Черкаська - п'ять, Київська - шість, Вінницька - десять.

У Південному регіоні спостерігаємо відносно високі показники присутності неоязичницьких громад: Миколаївська область та Крим - по одній громаді, Херсонська - дві, Кіровоградська - чотири, Одеська - шість, Запорізька - одинадцять, Дніпропетровська - чотирнадцять.

У Східному регіоні присутність неоязичницьких громад менша: Луганська область - дві громади, Донецька - три, Харківська - шість.

У м. Київ зосереджено вісімнадцять неоязичницьких громад.

Отже, розглядаючи географічне поширення рідновірського руху в Україні, ми бачимо дещо іншу регіональну специфіку порівняно з районуванням неорелігій загалом.

Закономірно, найбільша кількість неоязичницьких громад у Києві як політичному, економічному, освітньому, культурному центрі.

Найменшого поширення здобули неоязичницькі громади в Західному та Східному регіонах. Для Заходу України це пояснюється, як вже зазначалося, традиційно міцними позиціями християнської церкви. Винятком тут є Львів - сім громад. Вважаємо, що причиною цього є великий культурно- освітній потенціал цього міста та тісні зв'язки із західною діаспорою. Чотири громади з семи - представники РУНВіри, яка поширилася саме із середовища української еміграції. Першим Головою Священної Ради ОСІДУ РУНВіри був обраний саме львів'янин В. Пілат, автор книги „Бойовий гопак". Вважаємо, що відродження й популяризація давніх вітчизняних традицій бойового мистецтва, до яких вдався автор цієї книги, опосередковано спричинилися до популяризації релігійно- освітньої системи, на якій базувалося це мистецтво і яку сповідував В.Пілат. Тому в поширенні неоязичницьких громаду Львові можна вбачати й особистісний фактор.

Відмінні причини меншого поширення неоязичницьких громад спостерігаємо у Східному регіоні. Будучи найсприятливішим для новітніх релігій, він, однак, відзначається малою кількістю неоязичницьких осередків. Зокрема тут поширені організації з руху "Новий вік" (сюди належать: езоте- ризм, саєнтологія, сатанизм та низка інших течій, які можна вважати квазірелігійними) [3]. Високим у цьому регіоні є відсоток громад Московського патріархату УПЦ. А саме: 43 % релігійних громад належать до УПЦ МП, лише 4 % - до УПЦ КП і лише 2 % - до УАПЦ. У регіоні сильні позиції протестантів. їхніх громад найбільше - 44%. Для порівняння: у згаданому вище Західному регіоні маємо наступне співвідношення між громадами православної церкви: 31% - УПЦ МП, 15% - УПЦ КП, 6% - УАПЦ. У загальній масі християнських громад в Західних областях виділяються: УГКЦ - 23 %, УПЦ КП - 15 %, УПЦ МП - 31 %, УАПЦ - 6 %, РКЦ - 4 % , протестантські церкви - 22 %.

Тож, Схід України демонструє більш аморфну масу в плані українських національних пріоритетів віруючих, більшу прив'язаність населення до споріднених з проросійською та космополітичною ідеологією.

На нашу думку, незначна присутність рідновірських громад на Сході пояснюється меншим сприйняттям у цьому регіоні українських націоналістичних гасел, притаманних рідновірський ідеології. Як представників української культурної традиції у Південно-Східному регіоні себе ідентифікує 39 % населення, у Західному - 84 % [8]. Це ж стосується і Криму, де існує лише одна громада.

Відносно високий показник присутності рідновірських організацій у Харкові привертає увагу до взаємозв'язку рідновірського руху з культурно-освітнім середовищем і відповідним йому віковим статусом членів громад. Зокрема, помітна більш висока поширеність неоязичницьких ідей серед чисельної студентської молоді.

Центральний регіон традиційно відображає середні для держави показники. На загальному тлі регіону різко виділяється Вінницька область, де функціонує десять рідновірських громад. У Вінниці ще у 1994 р. була заснована окрема неоязичницька організація - Собор Рідної Української Віри, а також поширюються інші рідновірські течії: РУНВіра, Родове Вогнище Рідної Православної Віри, Руське Православне Коло.