О. В. Герінбург

ЕТНІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У 80-Х РОКАХ ХІХ СТ. ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЗЕМСЬКИХ СТАТИСТИЧНИХ ОПИСІВ

Історико-демографічні студії є пріоритетним напрямом сучасної історичної науки. Дослідження демографічної історії краю сприяє цілісності реконструкції різноманітних аспектів життя місцевого населення.

Цінним джерелом з демографічної історії Півдня України у другій половині ХІХ ст. є праці земських статистиків Херсонської губернії. Науковий доробок з цієї проблематики включає декілька статей, автори яких намагалися дати загальну характеристику діяльності херсонських статистиків по вивченню народонаселення [1-4], з'ясувати специфічні риси земсько-статистичних джерел та реконструювати демографічну ситуацію у регіоні на їх основі [5] тощо. У даній статті автор зосереджує увагу на вивченні етнічного складу населення краю за матеріалами фронтального опису усіх повітів губернії, що був проведений Статистичним відділенням Херсонського земства у 1880-х рр. з метою з'ясування господарського потенціалу регіону, визначення адекватного розміру земського оподаткування та розробки проекту оцінки земельної власності. Протягом 1882-1887 рр. земські статистики провели оціночні описи всіх повітів Херсонської губернії і подвірні описи Єлисаветградського, Олександрійського та Ананіївського повітів на замовлення місцевих земств. Результати опису були оброблені та опубліковані окремими виданнями [6-14]. Земський опис Херсонської губернії став по суті першим суцільним переписом місцевого населення, результати якого відрізнялися високим ступенем репрезентативності та достовірності.

"Материалы для оценки земель Херсонской губернии" (далі - "Матеріали") є капітальним твором, в якому господарський потенціал краю розглядається через призму взаємодії географічних, економічних, демографічних та соціокультурних факторів. Праця складається з шести томів, кожний з яких присвячений окремому повіту Херсонської губернії. Інформація про населення повітів міститься в кількох параграфах першого розділу "Територія та населення". У другому розділі "Землевласництво та землеробство" вміщені історичні нариси про колонізацію повітів, за допомогою яких земці намагалися пояснити існуючі у регіоні форми земельної власності. Систематизована статистико-демографічна інформація представлена у формі простих та комбінаційних статистичних таблиць та графічних зображень (діаграм, картограм та картодіаграм), що вміщені в якості додатків. "Результаты подворной переписи" по Ананіївському, Єлисаветградському та Олександрійському повітах у табличній формі подають цифрову інформацію про соціально-демографічну ситуацію та специфіку господарського життя населення кожного повіту.

Слід зауважити, що демографічні дослідження не мали самостійного значення у роботах земських статистиків, адже статистичні описи проводилися в першу чергу для з'ясування економічного потенціалу певної місцевості. Відповідно, демографічні показники розглядалися в контексті вивчення господарського життя місцевого населення. І хоча вивчення етнічного складу населення Херсонської губернії займало важливе місце у земських дослідженнях, однак увага до питання розподілу мешканців за національною приналежністю пояснювалася переконанням статистиків в існуванні залежності господарського розвитку окремих територій від особливостей місцевого етнокультурного середовища.

Крім того, інтерес херсонських статистиків до проблематики етнічного складу був тісно пов'язаний з їх ідейно-політичними переконаннями. Земські статистики як активні учасники українського національного руху вважали своїм обов'язком показати реальну етнічну ситуацію в регіоні та спростувати твердження офіційної науки про домінування росіян на Півдні України [5, с.19].

Дослідження етнічного складу населення у ХІХ ст. складало серйозну проблему через відсутність надійного критерію національної ідентифікації. Поширеною тенденцією було визначення національності за рідною мовою (або мовою спілкування у побуті) та віросповіданням особи. При цьому характерним було нерозуміння як мешканцями, так і реєстраторами різниці між релігійною, етнічною та мовною ознаками [15, с.87], [7, с.95]. Земські статистики навіть не розмежовували ці поняття, вживаючи термін "національний віросповідний склад" [16, с.15].

Орієнтація на мовний критерій під час визначення етнічності особи ускладнювала демографічні дослідження через недостатню наукову розробку проблем етнолінгвістики, через що схожі мови часто розглядалися як одна: наприклад, українська, білоруська, російська - як руська, що сприяло завищенню кількості росіян [15, с.90]. Самі земці зазначали, що мова як показник національної приналежності є ненадійним критерієм, і на підтвердження цього наводили численні приклади, як-от: ситуація, коли вся чеська родина, за виключенням однієї старої жінки, розмовляє малоруською мовою [17, с.36].

Спорідненість національностей земські статистики також називали серед проблем дослідження етнічного складу населення. Зокрема, було складно розмежувати великоруську, малоруську та білоруську національності, оскільки представники кожної з них, потрапляючи у середовище спорідненої етнічної групи, поступово втрачали власні етнографічні риси. Найбільш нестійкими в цьому відношенні земські статистики називали білорусів, пояснюючи це малою чисельністю їх групи. З іншого боку, в деяких регіонах земці відзначали, що росіяни, навіть попри значно меншу чисельність, порівняно з українцями, швидко розповсюджували на них свої етнічні риси завдяки усвідомленню власної національної привілейованості, енергійності та майже відсутності сором'язливості [8, с.94]. При цьому процес асиміляції малорусів великорусами дещо уповільнювався у випадку різниці віросповідання. Зокрема, росіяни Олександрійського повіту переважно були розкольниками, вели себе відчужено від православних українців і навіть дотримувалися "сектантської обрядовості" (не пили з того ж кухля, що й "хохол", не курили тютюну тощо). Однак у разі переходу до православної віри росіяни навіть починали сприймати себе "малорусами" [8, с.94].

На етнічну ідентифікацію також впливали особливості асиміляційних процесів, коли меншинами засвоювалася мова панівної національності [15, с.90]. У своїх працях земські статистики описували подібні випадки. Наприклад, у селищі, заселеному переважно молдаванами, всі мешканці назвалися "малорусами", запевняючи, що попри молдавські корені, вони відчувають себе українцями ("вже попереводились на хохлів"); в іншому селі молдованин прохав реєстратора записати його як