німці та євреї представляли окрему станову групу, а також мали суттєву частку серед групи іноземних підданих.

Земські статистики приділяли увагу також тому, з яких регіонів (сусідніх повітів, губерній, інших держав) переселилися до того чи іншого повіту місцеві мешканці, оскільки вважали, що ці відомості пояснюють дані про національний склад і засвідчують, "з яких різноманітних елементів складалося населення навіть однієї й тієї ж національності" [11, с.95].

Вивчення етнічної ситуації у губернії за матеріалами земських статистичних описів не обмежується аналізом цифрових даних. Цінну інформацію мають вміщені до "Матеріалів" етнографічні описи, якими супроводжувалися статистичні дослідження. У них відображено побут, звичаї, вірування, специфічні риси, способи господарювання різних національних груп та охарактеризовані міжетнічні взаємовідносини та взаємовпливи. Земські статистики акцентували увагу на інтенсивності асиміляційних процесів у регіоні: майже всі етнічні групи, за виключенням німців, поступово втрачали самобутні національні риси та змішувалися з українським населенням. Херсонські статистики також зазначали широке розповсюдження української мови в регіоні: вона була не тільки мовою домінуючої етнічної групи, а й мовою міжетнічного спілкування різних верств населення.

Етнічна група українців не була замкненою: малоруси часто укладали змішані шлюби, зокрема з болгарами та молдаванами, хоча віддавали перевагу великорусам. Крім того, до малоруської мови швидко поширювалися іншомовні слова [7, с.134]. Великоруси за умови спільного проживання з малоруським населенням охоче змішувалися з ним або асимілювали його, однак в місцях відособленого мешкання та за умови різниці у віросповіданні зберігали власні звичаї, характерні мовні особливості тощо [7, с.134], [8, с.94].

Молдавани, за спостереженнями земців, як правило, намагалися триматися відособлено від інших національностей, хоча у місцях спільного проживання з малорусами (і особливо у випадках переважання останніх) або у разі підтримання з ними певних ділових стосунків дуже швидко асимілювалися та втрачали самобутні звичаї та мову, і навіть ображалися, якщо їх називали "молдаванами" [7, с.134]. При цьому земці також відзначали, що "...малоруси та великоруси, які

поселилися поміж молдаван, дуже швидко засвоюють їхню мову і частково обрядовість, незважаючи на те, що слово "мулдуван" є у них лайкою" [9, с.75].

Характеризуючи болгар, які були особливо поширені в Єлисаветградському та Тираспольському повітах, земці відзначали замкненість даної етнічної групи. Болгари, як правило, суворо дотримувалися власних звичаїв та громадських порядків, зберігаючи самобутні риси у мові, одязі тощо, хоча й швидше та охочіше, ніж, наприклад, німці, засвоювали місцеву мову [9, с.76]. У місцях суцільного проживання болгари намагалися уникати шлюбів з представниками інших етнічних груп і навіть виїжджали у віддалені болгарські селища з метою пошуку дружин. Якщо ж болгари одружувалися з жінками іншої національності, то віддавали перевагу молдаванкам, але не українкам. Серед причин земські статистики називали те, що українські жінки, на відміну від болгарських та молдавських, не звикли до ролі "мовчазної робітниці та покірливої рабині свого чоловіка", а "вважали себе зобов'язаними втручатися у спільне господарство, а в разі лінощів чоловіка називати його "ледарем" і навіть бити за це" [7, с.133]. Болгари вважали подібну поведінку неприйнятною. Крім того, болгарки відрізнялися охотою до прядіння, вишивання, виробництва суконь та килимів, на відміну від українок, які вважали за краще купувати ці речі на ринках [7, с. 134].

Особливістю німецького населення була етнокультурна замкненість. Німці, за спостереженнями статистиків, ніколи не змішувалися з іншим населенням, що пояснювалося їхнім привілейованим становищем, різницею у мові та віросповіданні, розвиненими громадськими зв'язками в середині даної етнічної групи (розвиток взаємодопомоги зокрема) тощо. Лише збіднілі німці, особливо десятинщики, що втратили зв'язки з рідною колонією, іноді укладали шлюби з "малорусками" [7, с.134].

Таким чином, проведені Херсонським земством у 80-х роках ХІХ ст. статистичні описи є цінним джерелом з етнічної історії Південної України, оскільки містять інформацію про чисельність основних етнічних груп регіону, а також дозволяють з'ясувати проблеми дослідження національного складу, розкривають характер етнокультурних зв'язків між представниками різних національностей. Земські статистики підтвердили традиційну характеристику Херсонської губернії як поліетнічного регіону, помітили етнокультурну замкненість німецьких та болгарських громад, охарактеризували взаємний вплив українців, молдаван та росіян тощо.

Джерела та література

Сінкевич І.Ю. Етнічна ситуація в Херсонській губернії в дослідженнях херсонських статистиків (др. пол. ХІХ ст.) // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: Наук. доп. міжнарод. наук.-метод. конф. (21-24 травня 1997 р.): В 2 ч. - Ч. 2. - Херсон, 1997.

Сінкевич І.Ю. Внесок статистиків Херсонської губернії у дослідження історії краю (ХІХ-початок ХХ ст.) / Зб.ст. Південна Україна XVIIІ-ХІХст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. - Вип. 5. - Запоріжжя, 2000.

Герінбург О.В. Вивчення етнорелігійного складу населення Херсонської губернії статистичними службами Російської імперії // Гуржіївські історичні читання (Збірник наукових праць). - Черкаси, 2007.

Герінбург О.В. Стан демографічної ситуації в Херсонській губернії за працями російських статистиків ІІ половини ХІХ століття // Південний архів: Історичні науки. - Вип. 25. - Херсон, 2007.

Макієнко О.А., Єжова О.В. Земські статистичні описи Херсонської губернії як джерело вивчення демографічної ситуації на півдні України у 80-х роках ХІХ ст. // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Вип. 11. - Херсон, 2003.

Материалы для оценки земель Херсонской губернии. В 6 т. - Т. 1. Одесский уезд (статистико- экономическое описание