І. В. Саламаха

РУХ "ЧИСТИХ БАПТИСТІВ" В УКРАЇНІ (СЕРЕДИНА 1950-х - ПОЧАТОК 1960-х рр.)

Після Другої світової війни в СРСР була заснована Всесоюзна рада євангельських християн- баптистів, до якої входили євангельські християни, баптисти, п'ятидесятники, меноніти та інші протестантські церкви. Радянська влада планувала, що під дахом Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів можна буде об'єднати всі протестантські церкви та тримати їх під жорстким контролем. Але вже з початку 1950-х рр. спостерігається розкол у цій структурі. У багатьох містах України з'являються церкви так званих "чистих баптистів", які виступали категорично проти злиття з євангельськими християнами. Наукове дослідження заснування й розвитку течії "чистих баптистів" проводилося з 1960-1970-х рр. радянськими істориками, такими, як: О. Клібанов [1], Л. Мітрохін [2], Ю. Поліщук [3].

Автор даної статті поставив за мету дослідити історію появи й розвитку "чистих баптистів" в Україні.

У 1944 р. була проведена Всесоюзна нарада євангельських християн і баптистів, на якій було прийнято рішення про об'єднання цих двох протестантських напрямів у єдину церковну організацію під назвою "Всесоюзна рада євангельських християн і баптистів". До початку 1950-х рр. до цієї ради були приєднані п' ятидесятники, дарбісти, смородинці та інші протестантські течії.

Практично всі входження до складу Союзу євангельських християн-баптистів були вимушеними та ініційованими з боку влади, яка не бажала бачити діяльність окремих незалежних протестантських церков та намагалась створити один підконтрольний їй союз. Для більш повного контролю в кожну область з Москви призначали вповноважених у справах із релігійних культів, які повинні були відслідковувати всі тенденції в релігійному житті на місцях.

Не всі віруючі погодилися з таким об' єднанням, особливо баптисти. У самому ж Союзі несхожість груп вела до постійних проблем у помісних церквах, через суперечки між представниками різних напрямів.

Незадоволених такою політикою держави було ув'язнено та відправлено до тюрем та таборів.

Після смерті Й. Сталіна та з початком "відлиги" з таборів було звільнено багато віруючих. А вже наприкінці 1953 р. - на початку 1954 р. у вповноважених ради у справах з релігійних культів в Україні з'являється інформація про появу так званих "чистих баптистів" [4, с. 58-59].

Роботу із заснування так званого "Нового союзу баптистів" проводили Литвиненко Яків Данилович та Зюбанов Михайло Єгорович.

Я. Литвиненко та М. Зюганов під час німецької окупації були одними з ініціаторів проведення з'їздів євангельських християн-баптистів у Дніпропетровську (1942-1943). Після звільнення України від німецьких військ М. Зюганова було відіслано до радянського табору за "антирадянську діяльність", а Я. Литвиненко емігрував до Німеччини [5, с. 1-2].

У 1953 р. Я. Литвиненко з'являється знов в Україні. Він оселився у с. Володимирівка Ново- Миколаївського району Запорізької області [6, с. 108-109]. Це село межувало з трьома областями: Запорізькою, Дніпропетровською та Сталінською. У 1954 р., після відбуття покарання повертається до Сталінської області й М. Зюбанов. З цього часу Я. Литвиненко та М. Зюганов об'єднуються та розпочинають свою діяльність щодо відмежування баптистів від Союзу євангельських християн- баптистів.

Вчення Я. Литвиненка та М. Зюбанова зводилось до наступного:

Єдність, яка була досягнута згідно з Московською розширеною нарадою в 1944 р., недійсна, бо вона відбулась без покаяння з боку євангельських християн, які є результатом діяльності І. Проханова, відлученого Баптистським союзом.

Євангельські християни також повинні покаятись у тому, що не кладуть рук на голову кожному хрещаємому та моляться з піднятими руками. З цього витікає, що за десять років існування об'єднання жоден євангельський християнин не є членом тіла Христова.

Хрещення, хлібопреломлення, шлюб і моління над дітьми повинні здійснювати тільки рукоположені пресвітери, все інше - гріх; ті, що здійснили гріх - повинні покаятися.

Система введення виконуючих обов'язки пресвітерів повинна бути усунена. Тільки рукоположений пресвітер має право виконувати пресвітерські обов' язки.

Обов'язкове проведення періодичних з'їздів пресвітерів.

Відмовитися від практики призначення старших пресвітерів, бо такої назви в Євангелії немає. Цю назву замінити на пресвітер-учитель.

Усунути втручання вповноважених у правах з релігійних культів у церковні справи, а саме у питання обрання і усунення від служіння пресвітерів та допущення до хрещення; зняти заборону в допущенні до служіння, відбування покарання по суду пресвітерів; обмеження чисельності проповідуючих в общині; дозволити виступати з проповіддю в сусідніх общинах пресвітерам і проповідуючим; дозволити влаштування суспільних обідів при общині.

Не визнавати військової служби зі зброєю.

Релігійні общини не потрібно реєструвати в державних органах влади [5, с. 261].

У 1954 р. з'являються дані про численний відхід віруючих до "чистих баптистів" у Сталінській області: у м. Жданів, м. Макіївка, м. Краматорськ, с. Григорівка, с. Новогорівка, м. Калінінськ, м. Єнакієве, с. Петровський Рудник, м. Красноармійськ, с. Ново-Криниця, с. Єлізаветівка, с. Катеринославка [5, с. 275-277].

Для ліквідації цих негативних явищ у середовищі ЄХБ до Сталінської області було направлено старшого пресвітера Дніпропетровської області Мельникова Миколу Миколайовича [7, с. 51].

Із самим М. Зюбановим у лютому 1955 р. у приміщенні вповноваженого у справах з релігійних культів Сталінської області була проведена бесіда про неприпустимість таких дій. На цій бесіді був присутній помічник старшого пресвітера євангельських християн-баптистів Сталінської області Мірошниченко Олексій Петрович. М. Зюбанову запропонували припинити свою діяльність з розколу євангельських християн-баптистів та вступити самому до офіційно зареєстрованої церкви. Але М. Зюбанов відмовився. І після цієї