О. О. Каганов

РОБІТНИЧИЙ ТА ПРОФСПІЛКОВИЙ РУХ ЯК СКЛАДОВА ОПОЗИЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ І КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ 11980-ті - 1991 pp.): КОМПАРАТИВНИЙ ПІДХІД

Радянська ідеологія безупинно твердила про визначальну роль робітничого класу У сучасній гуманітаристиці поширеним є твердження, що в суспільстві державного соціалізму існу-вала соціальна група робітників, але не робітничий клас, адже останній формується одночасно з ринком праці. Див. напр.: [ 1, с.412]. у будівництві соціалізму і комунізму в СРСР та країнах соціалістичного табору.

З огляду на це парадоксальним стало наприкінці 80-х pp. усвідомлення того факту, що традиційно "головна рушійна сила історичного процесу переходу від капіталізму до соціалізму і комунізму" здатна висловлювати протест, формувати альтернативні профспілки. Подібне явище ніяким чином не вкладалося в розуміння суспільного устрою радянської держави і країн-сателітів по соц- табору.

У представленій статті робиться спроба провести компаративний аналіз робітничого та профспілкового руху в контексті опозиційної боротьби 80-х pp. XX ст. - 1991 р. в Україні з країнами Центрально-Східної Європи. Останній термін в гуманітаристиці використовується скоріше не як географічне поняття, а як інтелектуальна конструкція [Див.: 1]. У контексті даної публікації серед країн центрально-східноєвропейського регіону увага акцентуватиметься здебільшого на Польщі, Румунії і частково Болгарії, де феномен робітничого та профспілкового руху виступав складовою опозиційної боротьби.

Постульована проблема є багатогранною. Наш фокус уваги зосереджуватиметься на низці аспектів, що виступатимуть критеріями порівняння. Серед них: місце робітників в радянському суспільстві і суспільствах "реального соціалізму", прояви робітничої непокори протягом 70-80-х pp. XX ст.; дихотомія соціально-економічних і політичних причин активізації робітничого руху наприкінці 1980-х pp., еволюція незалежного профспілкового руху, роль національного фактора в протестних виступах робітників.

В історіографії відсутні роботи, які б подавали компаративне бачення робітничого та профспілкового руху в Україні в контексті аналогічної опозиційної боротьби в країнах Центрально-Східної Європи. Увага науковців (цілком природно) зосереджується здебільшого на національних історіях.

Так, український робітничий рух розглядуваного періоду є предметом наукового аналізу вітчизняних дослідників А. М. Русначенка [2-5], О. Д. Бойка [6], С. В. Кузьміної [7], і. 3. Скловського [8] та ін. Проблему незалежного профспілкового руху порушує в рамках еволюції радянських профспілок

М. Докашенка [9; 10].

Вибух українського страйкового руху кінця 80-х - початку 90-х pp. XX ст. привернув до себе увагу західних вчених, доробок яких залишається маловідомим українській науковій спільноті.

Серед знакових робіт з проблеми слід виділити серію статей американського вченого

Кроуела [11; 12; 13], в яких автор, поєднуючи соціологічні та історичні підходи, прагне зрозуміти соціально-політичні передумови активізації робітників, феномен Донбасу і національного фактору в українському робітничому русі.

Оригінальним дослідженням є видана у 1995 р. у США монографія Л. Сігельбаума і Д. Вальковіца "Workers of the Donbass Speak: Survival and Identity in the New Ukraine, 1989-1992" [14], яка містить серію інтерв'ю американських авторів з шахтарями Донбасу - учасниками страйків 1989-1991 pp. Примітно, що фіксування "усних історій" шахтарів здійснено за допомогою пролонгованого опитування - під час і після страйків.

Український варіант робітничого руху розглядається також в монографії англійського дослідни- ка-рядянолога Д. Маплза "Ukraine under perestroika: Ecology, economics and the workers' revolt" [15] та відомого зарубіжного фахівця з української історії Т. Кузіо "Ukraine: Perestroika to Independence" [16].

Масштаб участі робітників і профспілки "Солідарність" у польському опозиційному русі зумовив й кількість робіт, присвячених цьому аспекту. їх узагальнення є предметом окремого дослідження. Роботи Л. Лойка [17], Е. Броніславського, Г. Вачнадзе [18], М. Крамера [19], Д. Оста [20] є лише частиною цього масиву.

Румунський варіант шахтарських виступів в Румунії висвітлено в статтях Дж. Гледхіл [21], І. Васі [22]. Болгарська специфіка профспілкового руху міститься в роботах В. Бурдяк [23], Г. Градєва [24].

Отже, існує широкий комплекс літератури, що висвітлює національні особливості робітничого та профспілкового руху. Типологічно подібні процеси, що синхронно відбувалися в Україні та країнах Центрально-Східної Європи, дають підстави для залучення компаративного підходу щодо їх аналізу.

Джерельною основою статті є матеріали Музею-архіву та документаційного центру українського самвидаву "Смолоскип", а також публікації "неформальної" ("самвидавської") періодики.

Важливість ролі робітників в Україні, як і в суспільствах "реального соціалізму" в радянську епоху можна легко зрозуміти, ґрунтуючись на суто статистичних даних, адже за офіційною статистикою у 1985 р. кількість робітників в Україні становила 14,4 млн. - 28,4% населення [25, с.89-90]. Це був найчисельніший клас в структурі населення республіки.

Нижченаведена таблиця демонструє подібність соціальної структури суспільств Центрально- Східної Європи щодо частки робітників станом на 1989 р.

Дотримуючись радянського зразка, лідери й ідеологи компартій Центрально-Східної Європи оголосили, що після "соціалістичних революцій" у їхніх країнах установилася "диктатура пролетаріату", що робітничий клас тут став "провідною і спрямовуючою" силою, а компартії є "партіями робітничого класу" тощо. Вся офіційна пропаганда будувалася на заграванні з робітниками, на конструюванні міфу про "робітничий клас" як гегемон усіх соціальних перетворень [27, с.242].

Лише з початком процесу перебудови реформаторське керівництво Горбачова у пошуках політичної опори перевело свій фокус підтримки з робітничого класу на альянс із силами, більш відкритими для модернізаційнихзмін, - з інтелігенцією.

Названі процеси проявилися в Угорщині, де в 1989 р. з'їзд Угорської соціалістичної робочої партії перейменував її в Соціалістичну партію Угорщини. Склад партії, в якій в 1985 р. 40% становили робітники та