Місце робітників в суспільствах "реального соціалізму" за радянської доби доповнює ситуація з профспілками. В Радянському Союзі, як і в більшості Центрально-Східної Європи, профспілки були повністю підконтрольні компартії і вважалися "приводним пасом" між нею, з одного боку, і робітничим класом, з іншого. В демократичних країнах спілки є "колективним голосом" робітників у відносинах з управлінням, з місцевою і національною політикою. На відміну від цього, в регіоні соцтабору профспілки мали справу зі скаргами лише на індивідуальній основі [31, р.6].

Сутність радянської профспілкової моделі влучно ілюструє наступний епізод. Після першого виступу українських шахтарів 1989 р. на профспілковій конференції в Донецьку делегат від ливарного цеху у відповідь на те, чому його цех не виконав план, відповів: "що стосується комітету комсомолу, то він вирішив проблему сімейної бази відпочинку на Азовському морі, дитячі канікули в піонерському таборі "Металург". Це соціальна перемога для профспілки. Хто буде займатися забезпеченням робітників картоплею, м'ясом, милом? Я вважаю це роботою комітету комсомолу" [11, р.603].

Отже, в радянських умовах профспілки опікувалися не проблемою прав робітників, рівня їх заробітної плати, безпеки виробництва тощо, а майже виключно питаннями соціального характеру, розподіленням товарів і послуг.

Однак навіть у глибоко тоталітарній системі робились спроби започаткування альтернативних профспілок. У 1978 р. В. Клебановим було створено першу в СРСР незалежну профспілку. Володимир Клебанов - шахтар, який боровся проти зловживань адміністрації шахти ім. Бажанова у Макіївці, був за це засуджений, визнаний хворим на шизофренію. У 1973 р. навколо нього згуртувалося більше 150 осіб з числа незаконно звільнених з роботи, позбавлених прав, житла і тощо. Трохи менше половини з них було з України (з Донбасу, Миколаєва, Одеси, Києва, Чернігова, Львова) [8, с.141]. 26 лютого 1978 р. ця група перетворилась на "Асоціацію вільної профспілки трудящих у Радянському Союзі". Як зазначає Л. Алексеева, члени цієї асоціації свідомо відмежовувались від ди- сидентів-політиків та правозахисників, декларуючи вірність комуністичним ідеалам, а своєю метою вони вважали виключно боротьбу з бюрократією і захист прав трудящих, перш за все - права на труд. Проіснувала профспілка недовго, вже навесні 1978 р. її активісти були заарештовані, а решта розбіглася [32, с.343-345]. Безумовно, навіть і малочисельна група, яка хоч і підкреслювала своє лояльне ставлення до влади, створювала прецедент незгоди з діючою на той час моделлю профспілок, які знаходились в услужінні режиму [10, с.302].

28 грудня 1978 р. у Москві виникла ще одна організація, яка мала на меті захист соціальних та економічних прав - "Вільне міжпрофесійне об'єднання трудящих" (ВМОТ). Організація мала групи у різних куточках країни, у т.ч. і в Україні. Керівництво ВМОТ одразу ж заявило, що воно не є політичним об'єднанням, а являє собою суто громадську організацію, цілями якої є надання правової, моральної та матеріальної допомоги своїм членам. ВМОТ видавало інформаційні бюлетені, де містилася інформація про репресії проти його членів, а також статті на соціальну та економічну тематику. Попри репресії це ВМОТ існувало доволі довго - до середини 1980-х років [32, с.346].

Близьким за масштабами до українського були спроби побудови альтернативних профспілок в радянський період в Румунії. Тут спроби організації незалежних профспілок здійснювалися в 1979 і 1980 pp., але були припинені репресивними органами. У 1971 р. робітник з Плоешти В. Парасків, що вийшов з партії у 1968 p., звернувся з такого роду заявою в ЦК РКП, після чого насильно поміщений у психіатричну лікарню, а потім вимушений був емігрувати [33, с.106].

Початок незалежному профспілковому руху у Польщі поклав утворений у 1976 р. "Комітету захисту робітників" (польська абревіатура - КОР). Він постав спочатку для допомоги покараним і переслідуваним робітникам. Характерною рисою КОР було те, що він категорично спростовував офіційну брехню. Цей принцип мав практичне підґрунтя, навіть у більшій мірі, ніж принцип відмови від насильства і ненависті: у боротьбі з владою, яка особливо скомпрометувала себе, коли треба було сказати правду, краще було повністю відмовитись від фальші і у такий спосіб завоювати довір'я, ніж наражатись на можливість того, що будь-яке відхилення від істини буде роздмухане засобами інформації [34, с. 135].

Пізніше КОР трансформувався у Комітет громадського самозахисту. Він оголосив своєю метою боротьбу з політичними репресіями, будь-якими видами громадянської дискримінації, а також захист прав громадян.

На хвилі страйків і протестів улітку 1980 р. була заснована профспілка "Солідарність", як перша організація, що об'єднала робітників по всій Польщі поза контролем ПОРП. Незалежний статус "Солідарності" був формально схвалений польською владою в історичних Гданських угодах. Нова профспілка незабаром одержала членство майже 10 мільйонів (тобто половини дорослого населення Польщі), що дозволило їй конкурувати з ПОРП у фактичному політичному контролі в державі. Коли в грудні 1981 р. був уведений воєнний стан, "Солідарність" і організації, що приєдналися до неї, були заборонені, і залишалися незаконними до початку 1989 р. Навіть під час піку періоду воєнного стану союз підпільно продовжував працювати, згуртовуючи робітників у Польщі.

Ця спадщина, а також існування значного приватного сектора в сільському господарстві та незначною мірою в промисловості і сфері послуг, ставила польських робітників в значно краще становище у порівнянні з робітниками в інших країнах "реального соціалізму", де центральне