Цей факт, на думку С. Кроуела, є підставою для наступної детермінації. Компенсація заробітної плати значним рівнем соціального забезпечення створює більшу залежність, ніж висока заробітна плата в грошах при мінімальних "натуральних" пільгах. Адже навіть у випадку втрати роботи з дисциплінарних причин, звільнені робітники через брак робочої сили могли швидко знайти нову роботу. Причому часом за більш високу заробітну плату, ніж на їх попередніх робочих місцях. Але для робітника, що очікував роками квартири або автомобіля й наближався до вершини списку, втрата місця в черзі була жахливим ударом [12, р.51]. Як казав в інтерв'ю один зі сталеливарників: "Ми повністю залежимо від них. їжа, одяг, квартири, меблі, літній табір - все розподілено і регулюється ними, вони управляють нашим життям. Кожен має що втрачати" [14, р.73]. Через це саме шахтарі мали більшу свободу у порівнянні з більш залежними робітниками інших галузей промисловості.

Період демократизації і гласності в СРСР, визрівання і швидка реалізація серії антитоталітар- них революцій в країнах соцтабору поставили на порядок денний питання про формування альтернативних профспілок. На цей час став очевидним факт того, що офіційні профспілки нездатні висловлювати інтереси робітників, будучи скоріше інструментами центрального керівництва.

Як зазначає В. Докашенко, в Україні найменше ідея започаткування альтернативних профспілок знайшла підтримку серед партійних працівників і представників адміністративного корпусу. І це зрозуміло, адже профспілки нового типу автоматично виходили з-під їхнього підпорядкування. Найбільше розраховували на створення нових профспілкових формувань рядові спілчани - 60% опитаних [10, с.304].

Одним з перших новопосталих профспілкових об'єднань можна вважати Регіональну спілку страйкових комітетів Донбасу (РССКД ). 17 серпня 1989 р. в Горлівці пройшла установча конференція страйкових комітетів Донбасу. У ній взяли участь представники 17 міст з Донецької, Ворошилов- градської, Дніпропетровської, Ростовської областей. Учасниками конференції було вирішено створити РССКД з центром у м. Горлівці. Метою нової спілки проголошувалося здійснення постійного контролю за виконанням вимог, висунутих гірниками під час липневого страйку 1989 р. [7, с.70].

Як стверджує С. Кузьміна, РССКД була незалежною громадською організацією з явними профспілковими рисами і політичною спрямованістю, демократичною за своїм статутом і будовою, перше масове незалежне утворення такого типу за часів радянської влади [7, с.70].

Аналіз неформальної періодики дозволяє навести ще кілька прикладів зародження незалежного профспілкового руху в Україні.

Так, у жовтні 1989 р. робітники міста Харкова, "враховуючи тоталітарний характер держави, ...беручи до уваги, що існуючі профспілки не являють собою дійсних захисників інтересів трудящих", заснували Незалежну робітничу спілку. Однією з її кінцевих цілей було утворення Ради незалежних профспілок України. У програмному документі новопосталої організації зазначалося, що "право на страйк є законним засобом регулювання відносин між трудящими, працедавачами та державою" [46, с.З].

23-24 березня 1990 р. в Києві відбулась установча конференція нового незалежного профоб'єднання "Солідарні профспілки України", в яке ввійшли представники Донбасу, Києва, Харкова, Черкас та інших міст України. В прийнятих документах наголошувалося, що "діяльність профспілки має бути вільною від державного і адміністративного втручання, реально забезпечити захист прав трудящих України" [47].

У червні 1991 р. пройшов Установчий з'їзд Всеукраїнського об'єднання страйкових комітетів. Голова оргкомітету О. Іващенко у виступі зазначив, що, "відчуваючи швидкий кінець свого панування, компартійна мафія робить усе для того, щоб дискредитувати страйковий рух, але прозріння до народу прийде неминуче" [48]. Присутня на заході Ярослава Стецько у своєму виступі наголосила: "Тепер наші очі, очі народу, де б він не жив - в Україні, чи по широкому світі, звернені на наше робітництво, на ту силу, яка має зорганізуватися, відібрати добра нації в свої руки, повернути нашому народові і допомогти йому стати господарем на своїй відвічній святій землі» [49].

Очевидним на цьому тлі є зіставлення спроб побудови незалежних профспілок в Україні з профспілковим рухом у Польщі, синонімом якого стала "Солідарність".

За словами відомого американського славіста польського походження П. Вандича, "«Солідарність» була найважливішою подією в Центрально-Східній Європі принаймні з часів Другої світової війни, коли не раніше". Він назвав її "єдиною спонтанною та справжньою революцією робітничого класу, яка більше не траплялася в історії, і була спрямована проти "соціалістичної" держави, в якій керували бюрократи (в ім'я, але насправді проти робітничого класу) та здійснена під знаком хреста й із благословення папи" [50, с.323].

Зароджуючись як профспілка, "Солідарність" із самого початку була масовим рухом. Вже у 1980 р. вона нараховувала більше 10 млн. членів [51, с.110], в 1981 р. - більше 12 млн. [28, с.82], в 1990 р. - 2,5 млн. (для порівняння: у 2004 р. - 760 тис. [51, с.110])

Однак проблема порівняння українського досвіду формування незалежних профспілок і феномену "Солідарності" у Польщі, на наш погляд, зводиться не тільки до формального з'ясування різниці у масштабах профспілкового руху. Мова, скоріше, має йти про причини такої ситуації, про різне бачення українським і польським суспільством ролі і місії профспілки в країні.

На нашу думку, можна виділити три основні аспекти таких відмінностей.

По-перше, міцність будь-якого об'єднання залежить від чіткості ідеології, яка сприймається усіма без виключення чи більшістю її членів. Такою цементуючою централлю для польської "Солідарності" являлась релігія. Більшість членів профоб'єднання були віруючими; релігія зміцнювала рух світоглядно, а найбільш впливовим у його керівництві було християнсько-демократичне