матеріал для дослідження подає стаття „Упразненные и прекратившіе свое существованіе православные монастыри въ пределахъ нынешней Полтавской епархіи" [5, с. 788-800]. Суперечливий характер вказаного джерела прослідковується при його порівнянні з попереднім. Так, наприклад, Дейманівська обитель згадується як скит, а у даному джерелі виступає як монастир. Суперечливість даних міститься і в описі Скельського Преображенського монастиря. Часом заснування обителі є 1660 р. [за іншими даними 1666 - О.К.] та місцерозташування - володіння полковника Василія Шишака [інше формулювання прізвища - Василій Шиман - О.К.]. Особливістю статті є наявність посилань на використані автором джерела при описі монастирів.
Крім вказаних монастирів, у межах єпархії існували і такі, про місце, час, обставини виникнення і розформування яких нічого не відомо: 1) Болемівський; 2) Кисилівський - Спаський; 3) Покровський -
Авторкою зроблено спробу систематизувати матеріал даної статті (назва обителі, роки існування), який подано у вигляді таблиці 1.
Лаврентіївський; 4) Новомлинський - Успенський, жіночий. Автор лише повідомляє, що часом заснування відповідно до показань свідків є ХУІІІ століття.
Дане джерело попри обмеженість інформації є доволі оригінальним. Воно подає доволі важливі відомості, оскільки інформація про Михайлівський Єфремов, Успенський Бистрицький Веприцький, Борисоглібський Переяславський, Починковський, Саввин Переяславський, Георгієвський Переяславський, Болемівський, Кисилівський - Спаський, Покровський - Лаврентіївський, Новомлинський - Успенський монастирі та Красногорська Чорнушська пустинь була представлена лише у даній статті („Упразненные и прекратившіе свое существованіе православные монастыри въ пределахъ нынешней Полтавской епархіи" [5, с. 788-800]) і в "Полтавских Епархиальных Відомостях" вказані обителі більше не згадувалися.
Відповідно до часопису на середину ХІХ століття спостерігається зменшення чисельності монастирів. На нашу думку, зменшення кількості обителей спричинене політикою Священного Синоду. Адже відповідно до штатного розкладу 1786 р. більшу кількість монастирів було залишено поза штатом або взагалі ліквідовано. Ченців розформованих монастирів було переведено до інших обителей, у тому числі до Чернігівської єпархії. Журнал повідомляє, що на середину ХІХ століття їх налічувалося лише сім: чотири чоловічих - Густинський Свято-Троїцький, Лубенський Преображенський, Полтавський Хрестовоздвиженський, Переяславський Вознесенський та три жіночих - Ладинський Покровський, Золотоношсь-кий Богословський, Великобудищанський Преображенний [4, с. 101-102]. Надалі згадок про інші монастирі не зустрічається, що дає підставу стверджувати, що матеріал статті є достовірним. Пізніше, наприкінці ХІХ століття на Полтавщині з'явився ще один монастир - Козельщинський Різдвяно-Богородицький жіночий. Відомості про цей монастир звісно не могли бути включені до даного джерела.
Згідно з адміністративно-територіальними змінами, які відбулися у 1802 р., поза межами Полтавської губернії залишилися Переяславський Вознесенський та Золотоношський Богословський монастирі.
Увагою дослідників більше всього користувалися Густинський Свято-Троїцький [6, №7, с. 261276; №8, с. 324-338], [7, №3, с. 103-108; №4, с. 142-149; №5, с. 193-198; №6, с. 229-240], [8, с. 10021008], [9, с. 263-272], Лубенський Преображенський [10, №13, с. 15-25; №14, с. 35-42; №15, с. 59-76], Полтавський Хрестовоздвиженський [11, №14, с. 689-713; №15, с. 745-763], [12, с. 283-296] та Ладинський Покровський [13, с. 313-330]. Вказані джерела представляють детальну інформацію, яка подана за усталеною схемою: місцезнаходження, історія заснування, настоятелі, характеристика будівель, писемних актів, засобів утримання, коштовностей, бібліотек монастирів. Інформація носить переважно статистично-описовий характер. Щодо інших монастирів - Переяславського Вознесенського [14, с. 374-377], Золотоношського Богословського, Великобудищанського Преображенського [15, с. 1047-1075], [16, с. 885-891] та Козельщанського [17, №4, с. 101-124; №5-6, с. 131-157], [18, с. 265-293] - матеріали є більш обмеженими, через те що характеризують обитель у одному відношенні (зазвичай висвітлюючи просвітницьку діяльність), залишаючи поза увагою інші важливі сторони монастирської історії. Так, наприклад, відносно Великобудищанського Преображенського монастиря основна увага зосереджена на описі святинь, та поруч із тим подається коротка історія монастиря, час заснування, опис церков. Стосовно Козельщинського монастиря інформація є обмеженою у часі (переважно відомості подані за перше десятиліття існування обителі). Джерело висвітлює історію заснування, місцезнаходження, називає осіб, які очолювали обитель, подає опис монастирських храмів, найбільш видатних предметів церковних прикрас, олтарів, престолів, іконостасу та майна монастиря.
Окремі статті журналу присвячені першопочатковій історії Густинського Свято-Троїцького, Ладинського Покровського та Лубенського Мгарського монастирів [19, 1901, №21, с. 956-964; №2324, с. 1051-1060; №30, с. 1899-1906; №31, с. 1949-1958; 1902, №20-21, с. 910-919; №22, с. 985-993; №25, с. 1114-1122]. Дослідження містять вичерпну інформацію стосовно причин, історичних умов та початкового розвитку обителей.
Окрему умовну групу становить біографістика, складовою частиною якої виступають некрологи. Журнал традиційно друкував біографічні нариси про церковних діячів, які охоплюють своєю увагою життєдіяльність архімандрита Феодосія, настоятеля Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря [20, с. 319-329], ігумені Козельщанського монастиря Агнії [21, с. 699-711], [22, с. 711-714] архімандритів Луки [23, с. 477-488] та Паісія Яновського [24, №7-8, с. 209-217; №11, с. 318-327], ієромонаха Іосафа Горленка [25, с. 1700-1712], [26, с. 437-448], [27, с. 186-190], [28, с. 1469-1475], [29, с. 1435-1442], правителів Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Більшість із цих біографій і досліджень не передруковувалися і зараз є дуже важливими і цінними джерелами, зокрема в сфері відродження біографістики. Дані матеріали у різних формах пропагували кращі зразки діяльності в умовах русифікаторської політики російського уряду на українських землях.
Публікації у жанрі некрологів значно доповнюють історичні знання про духовне життя України. Так, вміщений у часописі некролог настоятельниці Золотоношського Красногорського жіночого монастиря Ігумені Нонні [30, №7, с. 1310-1316; №8,