О.І. Коробов

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Пантелеймон Куліш, поза сумнівом, одна з найбільш помітних фігур в українській інтелектуальній історії. Здавалося б, максимально відособлений мислитель, який стояв на узбіччі всіх головних течій в українському інтелектуальному житті, він із надзвичайною виразністю сформулював низку центральних проблем української думки, проблем, які згодом порушувалися людьми діаметрально протилежних світоглядних і політичних орієнтацій.

Про П. Куліша вже написано багато праць, різних за проблематикою, різновартісних за значенням. Історіографічну традицію започаткувала серія публікацій епістолярної спадщини П. Куліша в журналі "Киевская старина" (1897, 1898 рр.). Синтетичні праці про П. Куліша створили історик Д. Дорошенко [1], історик філософії В. Щурат [2], літературознавці В. Шенрок [3], О. Маковей [4] та В. Петров [5]. Особливо багато досліджень (більше ніж 200 праць) з'явилося в останнє десятиріччя. У більшості робіт фігура П.О. Куліша перетворюється на "одного з" банальних представників художнього ремесла, на "просто" літературного критика, "просто" етнографа, "просто" перекладача Шекспіра, "просто" представника суспільно-політичної думки середини ХІХ ст. Таке ставлення все міняє: неспокій життя і мислення перетворюється на ексцентричні дивацтва, долання міждисциплінарних перегородок - на непрофесійне графоманство, висота геополітичних роздумів - на малоросійщину. Не всі підходи до осягнення творчості П. Куліша були ефективними. Наприклад, безплідним було буквальне розуміння його творів, символічних фігур. Дослідники не враховували соціокультурну ситуацію середини та другої половини ХІХ ст., гостру боротьбу ідей у середовищі діячів українського національного руху.

Не привертала увагу дослідників і проблема становлення української нації в творчості П. Куліша. Свої зусилля вони концентрували передусім на вивченні біографії, з'ясуванні його поглядів на козацтво тощо. Вперше в українській історіографії дану проблему поставив Є. Нахлік [6]. Автор проаналізував розуміння П. Кулішем співвідношення понять "національна література" та "національна державність", їх взаємовпливи та взаємозалежність. Є. Нахлік дійшов висновку, що важливим кроком до становлення нації модерного типу мало стати формування нової української літератури.

П. О. Куліш одним з перших в українській суспільно-політичній думці почав оперувати такими поняттями, як "етнографічна нація", "політична нація". Його теоретичні пошуки мали європейський контекст, де у філософській, історіографічній та публіцистичній практиці мислителів та громадських діячів ХУШ-ХІХ ст. знайшла поширення розробка проблем розвитку етносу та нації - наприклад у Руссо, Гердера, Гегеля, Мацціні, Ранке.

Народження націоналістичних ідеологій у кінці XVIII - початку ХІХ ст., поява і розвиток національних рухів порушували принципово нові питання про природу таких явищ як "етнічність", "національність", "нація". Інтелектуали, зокрема історики, філософи, політичні мислителі намагалися пояснити значення національного фактора, сформулювати теоретичні концепції націй, визначити їх роль у соціальному, культурному, політичному житті суспільства.

Проблеми які порушував П.О. Куліш у ХІХ ст., зокрема про формування української нації, про такі форми існування нації як "етнографічна нація" та "політична нація" не втратили своєї актуальності і сьогодні, коли вже в нових умовах відбувається процес утвердження української політичної нації.

Важливо визначити, що П.О. Куліш розумів під "політичною" та "етнографічною нацією". Відзначимо, що в більшості випадків П.О. Куліш торкався питання походження української нації, сучасного її становища, механізмів націотворення не в своїх друкованих працях, а в листах - до друзів та опонентів. Так, у листі до М. Білозерського (1863 р.) П.О. Куліш зачепивши питання про сучасний стан української нації, заявив, що українці складають націю "в розумінні етнографічному, але аж ніяк не в політичному" [7.-C.128]. З листа видно, що П.О. Куліш необхідними атрибутами політичної нації вбачав наявність громадської думки в суспільстві та його соціальну структурованість. Далі в листі, розвиваючи свою думку про неполітичність української нації, П.О. Куліш говорить, що українське суспільство ще не прийшло до "осознания своей политической задачи" [7]. У цьому листі П.О. Куліш не пояснював, що він має на увазі, коли говорить про "політичні завдання" українського суспільства. Але в іншому листі, до ідеолога слов'янофільства C. Аксакова, П. О. Куліш висловився вельми відверто. Говорячи про політичне майбутнє українців та росіян, П.О. Куліш заявив, що воно не може бути спільним, і що головним завданням українців є усвідомлення необхідності створення власної держави [8.-С.704-706].

Щодо своєї оцінки української нації як неполітичної, то, на нашу думку, значною мірою П.О. Куліш був правий - соціальна структура українського суспільства була неповною, була відсутня еліта, яка могла б висувати пріоритетні напрямки розвитку, формулювати "політичні завдання", не існувало національно свідомої буржуазії.

У листі до дружини від 5 березня 1864 р. П.О. Куліш писав, що навіть у випадку розпаду Російської імперії, в України не буде шансів утвердитися як незалежній державі, вона ризикує стати "игралищем соседних наций" [7.-С.154]. Потрібно спершу підготувати націю до сприйняття ідеї про незалежність шляхом копіткої, буденної праці. Тому П.О. Куліш вважав, що потрібно всі зусилля інтелігенції направити в русло культурництва, яке було спрямоване на формування української політичної нації.

Для П.О. Куліша "політична нація" - це нація, яка має повну соціальну структуру, і перш за все - це нація, яка має свою еліту - "національне верховіття". Причому для П.О. Куліша еліта - це не тільки інтелігенція, а й чиновники, адміністратори. Тому у своїй діяльності П.О. Куліш особливу увагу приділяв так званому "сословию панскому". І