О. А. Макієнко

КОНЦЕПЦІЯ «ОБЛАСНИЦТВА» У СТАТИСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ХЕРСОНСЬКОГО ЗЕМСТВА

Яскравим явищем у розвитку історичної регіоналістики в Україні стали земські статистичні дослідження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Земська статистика, будучи продуктом практичної діяльності органів місцевого самоврядування, поступово перетворилася на важливий міждисциплінарний напрям наукового вивчення регіонів, а земські статистики зробили вагомий внесок у розробку теорії і практики вітчизняної регіоналістики.

Останнім часом в Україні спостерігається помітне зростання дослідницького інтересу до теоретичних засад, програмно-методичного забезпечення, конкретних практичних здобутків діяльності статистичних служб земських установ різних українських губерній. У дисертаціях О. Петрова, В. Бобкова, О. Макієнка зроблено спробу осмислення результатів земських статистичних досліджень у губерніях Півдня України [1-3], значних успіхів досягли дослідники земської статистики в інших українських регіонах - на Чернігівщині, Полтавщині, Харківщині [4-6]. У працях Я. Верменич земсько- статистична спадщина вперше була органічно вписана у тривалий процес становлення інформаційної системи та інфраструктури регіоналістики в Україні [7, с. 159-161]. Втім у сучасній історіографії недостатньо уваги приділено визначенню ролі та місця земської статистики в процесі наукового обгрунтування самобутності українського народу, його національної самоідентифікації. Звідси теоретичний і практичний доробок вітчизняних народолюбців другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у галузі земської статистики досі залишається маловивченим.

У даній публікації міститься спроба наукової оцінки внеску статистиків Херсонського земства 1880-х рр. у розробку концепції «обласництва» в російському державознавстві.

У 1870-1880-х рр. в умовах активного розгортання культурно-господарської діяльності земств відбувається оформлення організаційної інфраструктури, теорії та методології нового оригінального напряму в російському державознавсті - земської статистики. На українських землях першими координаційними центрами земських статистичних досліджень стали статистичні служби Чернігівського та Херсонського земств. Але, на відміну від добре знаного науковцями доробку чернігівських статистиків (П. Червінського, В. Варзара, О. Шликевича, О. Русова), творча спадщина херсонських дослідників практично невідома в наукових колах. Подібний факт виглядає тим більш дивно, враховуючи безпосередній зв'язок і спадкоємність дослідницьких традицій обох регіональних краєзнавчих центрів. В Україні саме херсонські статистики виступили найбільш послідовними прибічниками так званого чернігівського типу земської статистики, доповнивши та розвинувши його базові теоретичні положення.

Формування у 70-80-х рр. ХІХ ст. двох типів земської статистики - московського та чернігівського - зумовило гостру дискусію між їх прибічниками. На відміну від адептів більш соціологічного за характером московського типу статистики, які наполягали на необхідності уніфікації програмно-методичного забезпечення в земській статистиці, чернігівські статистики та їх послідовники прагнули до врахування специфіки природно-географічних, соціально-побутових та етнокультурних умов життя населення, особливостей регіональних виробничих ресурсів, що неминуче зумовлювало своєрідність статистичних досліджень в різних регіонах держави. Чернігівський тип земської статистики передбачав комплексне вивчення культурно-господарського розвитку окремого регіону у просторово-часовому вимірі. При розробці концептуальних засад земської статистики чернігівці використовували теоретичні розробки представників статистичної науки політекономічного напряму (Д. Журавського, М. Зібера, М. Бунге та ін.), практичний досвід своїх попередників у статистичному дослідженні регіонів - військових топографів, учасників кадастрових загонів, статистиків-практиків 1840-1870-х рр. Першим результатом роботи чернігівських статистиків стало видання 15-томної праці «Материалы для оценки земельных угодий, собранные экспедиционным способом статистическим отделением при Черниговской губернской земской управе» (1877-1887), визнаної одним з кращих зразків краєзнавчого дослідження в Україні [7, с. 190-191].

Серед фундаторів чернігівського типу земської статистики виділяється постать Олександра Олександровича Русова - «батька» української статистики. У другій половині 1870-х рр. він поряд із П. Червінським та В. Варзаром був активним учасником земського статистичного опису Чернігівської губернії. Отримавши у 1882 р. запрошення на службу до статистичного відділення Херсонської губернської земської управи, О. Русов фактично очолив ініційовані місцевим земством масштабні статистичні дослідження регіону [8, с. 117-122]. Херсонська доба (1882-1889) в житті О. Русова виявилася не менш плідною за чернігівську. Перебуваючи на Херсонщині, вчений отримав можливість продовжити розробку теоретичних засад земської статистики, здійснити практичну апробацію своїх наукових концепцій.

Під неформальним керівництвом О. Русова в Херсоні утворився колектив земських статистиків (М. Борисов, О. Браунер, Ф. Василевський, А. Грабенко, Б. Грінченко, С. Лоначевський, Л. Падалка та ін.), на базі якого в середині 1880-х рр. оформилася перша в місті українська громада («Херсонський гурток Русова»). Тож консолідація українських демократичних сил в регіоні значною мірою була пов'язана з розгортанням краєзнавчої роботи. О. Рябінін-Скляревський - один з найперших дослідників Херсонської громади - справедливо підкреслював «культурницький напрямок і українофільський зміст» херсонського гуртка О. Русова [9, с. 34], - риси, притаманні більшості українських осередків 1880-х рр. Втім оригінальних рис у громадівському русі місцевій громаді надавало намагання херсонських українолюбців у своїй культурницькій роботі застосовувати глибокі статистичні дослідження. Чимало херсонських громадівців виявили себе талановитими вченими-українознавцями, стали відомими українськими статистиками, етнографами, істориками.

Краєзнавчі дослідження безперечно складають один з найбільших вагомих здобутків херсонських громадівців. Народовивчення у регіональному вимірі уявлялося важливим засобом виявлення українських культурно-історичних традицій на Півдні України, що слугувало справі виборювання прав українського народу на національне самовизначення в межах етнічної території. Звідси в основу наукової діяльності херсонських статистиків-громадівців було покладено «обласницький» (земельний) підхід у російському державознавстві, обстоюваний вітчизняними українознавцями другої половини XIX ст.

Послідовним прибічником концепції «обласництва» виступив ідейний лідер Херсонської громади й організатор земської статистики на Херсонщині О. Русов. На становлення його наукової позиції значний