вплив справили теоретичні настанови представників київського інтелектуального середовища 60-70-х рр. ХІХ ст. - В. Антоновича, П. Чубинського, М. Зібера та ін. Активна участь О. Русова в діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства дозволила молодому вченому не лише ознайомитися з науковими розробками старших колег в галузі регіоналістики, але й особисто долучитися до розробки програмно-методичного забезпечення статистико-етнографічних досліджень українських земель [7, с. 200]. Тісні наукові зв'язки українського статистика з київськими народолюбцями тривали й у херсонську добу його життя.
«Земельний» напрям («обласна метода» за Д. Багалієм) в історичних дослідженнях, який наприкінці ХІХ ст. був теоретично обгрунтований В. Антоновичем і втілений в життя працями його численних учнів, отримав адекватну підтримку представників вітчизняної статистичної науки. Ідея вивчення особливостей культурно-господарського розвитку українських земель у «горизонтальному», просторово-територіальному вимірі уявлялася досить продуктивною. У своїх працях херсонської доби О. Русов вперше сформулював концепцію «обласної» статистики як окремої сфери статистичних досліджень.
У 1886 р. на сторінках підготовленого зусиллями херсонських громадівців альманаху «Степ» з'явилася грунтовна наукова стаття О. Русова «Областное начало в земской статистике» [10], у якій було викладено базові теоретичні засади «обласної» статистики. Зазначена праця містила результати авторських спостережень над тенденціями розвитку земських статистичних досліджень у різних губерніях Російської імперії. Подібно до інших статей у вітчизняній пресі 1870-1880-х рр., автори яких дебатували навколо проблем земської статистики, праця О. Русова мала певну публіцистичну спрямованість, відзначалася полемічним характером. Це дозволяє чіткіше розкрити не лише складові наукової концепції О. Русова, але і його громадсько-політичну позицію.
Безпосереднім приводом до написання статті стало стрімке поширення уніфікаційних процесів у практиці земсько-статистичних досліджень у різних регіонах Російської імперії. Зусиллями московського статистика В. Орлова та його учнів популярність московського типу земської статистики сягнула небачених масштабів. Його прибічники наполегливо домагалися запровадження єдності форми та змісту земських статистичних досліджень у різних регіонах. На початку 1880-х рр. земства багатьох російських губерній розгорнули статистичні роботи за московським зразком (не оминули подібної «моди» й земства деяких українських губерній - Полтавської, Катеринославської, Таврійської).
Не поділяючи аргументів московської школи, О. Русов наголошував на принциповій неможливості «уніформи» в земській статистиці. За його спостереженнями, земські шанувальники московського типу статистики фактично без змін запозичували відповідне програмно-методичне забезпечення й «праць своїх не одухотворили допитливістю дослідника» [10, с. 382]. Схоластичне наслідування московських взірців для вивчення відмінних в культурно-господарському відношенні регіонів держави логічно призводило до непридатності результатів досліджень для потреб місцевого життя. На конкретних прикладах автор статті переконливо довів безпосередню залежність змісту статистичних програм від регіональної специфіки досліджуваних явищ і процесів.
На думку О. Русова, лише особливості місцевого життя, а не нав'язані ззовні шаблони, повинні були визначати зміст земських статистичних робіт у різних регіонах держави. Справжня сила земської статистики як засобу соціального пізнання полягала «у місцевому грунті, у відданості працюючих місцевим інтересам» [10, с. 390]. Отже, статистика земська набувала характерної регіональної спрямованості. Саме цим вона передусім відрізнялася від статистики державної (адміністративної), претендуючи на окреме предметно-об' єктне поле досліджень та специфічну методологію.
Подібні міркування давали О. Русову підстави стверджувати, що реалізація закликів окремих науковців «покласти край свавіллю земців», уклавши однорідну й обов'язкову для всіх земських губерній статистичну програму, була б рівнозначна знищенню земської статистики [10, с. 370-371]. Не відкидаючи позитивного досвіду співробітництва між статистиками окремих регіонів, вчений наголошував на потребі самостійного існування «обласної» статистики для кількох споріднених в історико-географічному відношенні губерній [10, с. 391], що гарантувало б відповідність земської статистики своєму призначенню. Отже, мова йшла про створення регіональних центрів статистичних досліджень.
Впровадження «обласної» статистики мало б логічним наслідком створення місцевих українських наукових інституцій, які б розгорнули статистико-етнографічні дослідження українських регіонів. Звичайно, у конкретно-історичних умовах української дійсності 1880-х рр. подібні вимоги не могли знайти розуміння та підтримки імперських владних структур з огляду на їх «сепаратистську» сутність. Однак їх формулювання в середовищі українських інтелектуалів засвідчувало прагнення до розбудови української науки з відповідною організаційною інфраструктурою. Для української інтелігенції ідея «обласництва» стала потужним знаряддям в обстоюванні культурної самобутності та формулюванні засад національної ідентичності українського народу.
О. Русов і його херсонські учні-статистики спрямували зусилля на утвердження та популяризацію наукових здобутків чернігівського типу земської статистики. Його було визнано найбільш адекватною моделлю реалізації територіального принципу в статистичному дослідженні, за яким окремий регіон розглядався як історично сформована культурно-господарська система зі специфічними рисами розвитку. Поширюваний за ініціативою московських статистиків тип подвірно- господарської статистики, орієнтований передусім на з' ясування соціально-економічного становища селянства через застосування статистико-математичних прийомів зведення та аналізу даних, виявлявся неспроможним розкрити цілий ряд важливих для земства проблем: впливу природно-географічних факторів на продуктивність землеробського господарства, залежності наявних систем господарювання від етнокультурних й етносоціальних умов регіону, визначення локальних особливостей розподілу трудових ресурсів тощо. Водночас, пропонований чернігівськими дослідниками територіальний підхід відкривав широкі можливості для синтезу історичних, географічних, етнографічних і статистико- економічних знань про регіон.
Досвід чернігівських статистиків було враховано О. Русовим при організації і проведенні земського оціночно-статистичного опису Херсонської губернії у 1880-х рр. У ньому послідовно витримувався принцип територіального (географічного) опису регіону на основі експедиційної методики обстеження.
Херсонські статистики-громадівці під керівництвом О. Русова, широко розуміючи завдання земської статистики, не обмежили свої дослідження розробкою