О.М. Маклюк

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ФАВОРИТИЗМУ В АНГЛІЇ НА ЕТАПІ РАННЬОГО АБСОЛЮТИЗМУ

Невід'ємною рисою абсолютної монархії є система фаворитизму. Перебуваючи у тісному контакті з монархом, фаворити безпосередньо впливали на формування політичного курсу держави. На їх плечі лягала відповідальність за вирішення багатьох питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Фаворити були при королівських дворах Європи протягом всієї доби середньовіччя, але як система фаворитизм отримує розвиток в період раннього нового часу. Формування абсолютної монархії передбачало наявність найближчого оточення - осіб, непересічних, досить часто невисокого походження, чия діяльність цілком задовольняла потреби короля.

Звернемося до понятійного апарату. Термін "фаворит" (від італ. - favorito, від лат. - favor - прихильність) означає людину, що використовує прихильність впливового правителя та отримує від нього різні привілеї, у свою чергу, впливаючи на самого правителя. Як винагороду за сумлінність король жалував фаворитам титули, посади, землі тощо.

В англійській історіографії фаворитизм серед інших явищ політичного життя завжди викликав і продовжує викликати інтерес вчених. Доля фаворитів в історії дослідниками висвітлювалась у двох ракурсах: з одного боку - як персональна історія, біографічна за змістом, з іншого - зміст, роль та значення їх діяльності у контексті концепцій розвитку політичної системи Англії.

ХХ століття стало часом появи перших спеціальних праць фундаментального характеру з персональної історії. Одним із плідних представників цього напрямку був А. Поллард. Історик присвятив низку монографій діяльності видатних державних діячів першої половини XVI ст.: Генріху VII, Генріху VIII, Т. Вулсі, Т. Кромвелю, Т. Кранмеру [1; 2]. Зібрані автором фактологічні та біографічні матеріали мають енциклопедичний характер.

Особливе місце в англійській історіографії XХ ст. посідають роботи Д. Елтона [3; 4; 5; 6; 7; 8]. Формуючись як історик під впливом А. Полларда, на відміну від попередника, Елтон переглянув традиційні погляди англійської історіографії того часу на історію фаворитизму Х ст., і, зокрема епохи Генріха VIII. Елтон, як автор однієї з найпопулярніших концепцій політичного розвитку Англії нового часу, визначав новий ракурс висвітлення життя та діяльності фаворитів тюдорівської епохи. Якщо раніше вчені зосереджували увагу на вивченні, в першу чергу, єлизаветинського періоду та визначали його як кульмінацію правління Тюдорів, то у Елтона акцент зміщувався на правління Генріха VIH, а точніше, на час перебування при владі його фаворита Т. Кромвеля (15321540). Зміст цього періоду він запропонував пов'язати із поняттям "Тюдорівська революція в державному управлінні", коли серія реформ центрального управління, на думку історика, мала характер революційного перевороту, в результаті якого почала формуватися нова система управління з національним характером верховної влади, з верховенством для неї закону. Саме це, за Елтоном, вибудовувало сучасну державу, реформи започаткували у країні конституційну монархію. У рамках означеної концепції Елтон розглядав історію діяльності тюдорівських фаворитів.

Наукові підходи Полларда і "концептуальна історія" Елтона знайшли своїх послідовників серед англійських істориків, що спричинило сплеск інтересу до теми фаворитів, як провідників Реформації в Англії. Серед таких праць необхідно виділити фундаментальну роботу А. Дікенза "Томас Кромвель та Реформація в Англії" [9]. З досліджень 90-х років заслуговує на увагу монографія вченого Д. МакКалоха, присвячена Томасу Кранмеру [10]. Релігійні погляди Т. Мора та його твори у контексті соціально- політичних відносин Англії початку XVI ст. знайшли висвітлення в американського дослідника А. Фокса [11], а відносини Т. Мора з монархом - у книзі англійського історика П. Акройда "Життя Т. Мора" [12]. Зростання інтересу до проблем фаворитизму та його ролі в політичній історії Англії раннього нового часу дозволило історикам не тільки висвітлити основні події державної діяльності фаворитів, дати психологічний аналіз особистостей, світогляду, але й запропонувати цілу низку гіпотез, інколи суперечливих, щодо причин їх падіння. Але теоретичні аспекти проблеми формування системи фаворитизму на етапі раннього абсолютизму ще не з'ясовані остаточно, тому доцільним є звернення до конкретного історичного матеріалу - до фаворитизму як явища за перших Тюдорів - Генріха VII та Генріха VIH (1485-1547). В історіографії цей період ще називають "ранньотюдорівський".

Становлення фаворитизму за Тюдорів починається з Генріха VII. Вже тоді фаворити цілком залежали від волі монарха, а термін їх могутності визначався тим, як довго він був потрібен королю. Набуває поширення нове явище - включення до складу придворних представників державних органів влади, парламенту та церкви, серед яких були королівські фаворити, що отримали високі урядові посади. З їх числа формується один з найважливіших органів влади - Таємна рада. Отримання посади відкривало доступ до влади та багатства і стало вважатися при дворі соціально престижним. Це змінювало саму структуру королівського двору. На відміну від доби середньовіччя, коли більшість посад при дворі були спадковими та передавались як почесний сімейний обов' язок, тепер відбувалось призначення, здебільшого, особисто королем або чиновниками високого рангу.

Одночасно при дворі формуються придворні "партії", які очолювали представники найбільш відомих та впливових родин. Саме під їх керівництвом точилась таємна боротьба за вплив на особу монарха або наближення до нього, плелись двірцеві інтриги. У ранньотюдорівський період найбільш впливовими аристократичними кланами були Норфолки, Саффолки та Сомерсети. Одночасно вже Генріх VII сприяв тому, щоб при королівському дворі почали набирати силу Сеймури, Бекони, Кавендіши, Рассели. За Генріха VII визначається курс