Зовсім іншим виглядає період правління Генріха VIII - саме руками фаворитів здійснювалася вся як внутрішня, так і зовнішня політика. З періодом правління цього монарха пов'язані імена фаворитів: Т. Вулсі, Т. Мор, Т. Кромвель, Норфолк та Гардінер. Особливе місце серед них належить Т. Вулсі (1525-1529) і Т. Кромвелю (1533-1540), які не тільки досягли найвищого службового становища серед фаворитів, але й стали значними державними діячами, зробили найбільш вагомий внесок у формування абсолютизму: з їх діяльністю пов'язані нові, чітко визначені напрямки розвитку внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Важливо зазначити, що ці процеси відповідали загальноєвропейським тенденціям розвитку. Саме ХVI століття стало особливим періодом у розвитку європейської політичної думки, коли почали формування основні політичні теорії нового часу. Твори італійського мислителя Н. Мак'явеллі (1469-1527) про державця та державну владу, були настільними книгами багатьох монархів та політичних діячів ХVI-ХVШ ст., мали значний вплив, у тому числі на англійського монарха та його фаворитів. Головна порада філософа монархам зводилися до наступного: "... виділивши декілька мудрих людей, їм одним надати право висловлювати все, що вони вважають за потрібне, але тільки те, про що ти сам запитуєш і ні про що більше; але запитувати треба про все і слухати поради, рішення ж приймати самому і на свій розсуд" [13.-C.455-456]. Цілком достовірним виглядає припущення, що Генріх VIII не тільки знав, але й реалізував на практиці рекомендації Н. Мак'явеллі щодо вибору радників, викладені вченим у праці "Державець", тим більше, що її переклад англійською мовою з'явився у 30-ті рр. XVI ст. Історики звертають увагу на таку якість Генріха VIII, як "вміння обрати знаряддя своєї діяльності". Так, С. Біндофф, відзначаючи прагнення Генріха VHI до слави та великих перетворень, підкреслював: "Монарх, який в юності пристрасно бажав слави, зміг розпізнати майже досконалий інструмент для реалізації своїх задумів у користолюбних здібностях Т. Вулсі. Пізніше практичні потреби змусили його зупинити свій вибір на Т. Кромвелі" [14.-Р.96].

Але, на нашу думку, якими б всесильними не видавались фаворити Генріха VIII, саме він силою своєї влади наближав їх до себе, їх руками проводив вигідну йому політику, він же їх і знищував, коли вони виконували свою місію. Зазначимо, що і Т. Вулсі і Т. Кромвель вийшли із нижчих прошарків суспільства: Т.Вулсі народився в родині м'ясника, Т. Кромвель - коваля, але вони були здібні й неординарні особистості. Лише тому їх помітили, вони змогли зроби кар'єру, наблизитись до короля.

Томас Вулсі народився в 1473 р. у містечку Лисвиче графства Саффолк (Східна Англія). Вищу освіту він отримав в Оксфордському університеті. Його кар'єрі допомогло вдало виконане доручення губернатора м. Кале Річарда Ненфане де Максимільми [15.-С.84- 85]. У 1507-1509 рр. він стає капеланом Генріха VII. Далі Вулсі досить швидко підіймається службовими сходами, зробивши як адміністративну, так і церковну кар'єру: з 1509 р. - член Таємної ради, з 1514 р. - архієпископ Йоркський, у 1515-1529 рр. - канцлер Англії.

Діяльність Вулсі досить повно представлена у роботах англійських істориків Р. Гуіна [16] та Дж. Макі [17]. Як знавець тюдорівського двору, Дж. Макі відзначає вплив Вулсі на формування особистості Генріха VIII: "Геніальність його полягала в тому, що він був здатний схилити Генріха VIII до своїх думок таким чином, що тому здавалось, ніби він здійснює власні задуми. Т. Вулсі був здатний акумулювати різні точки зору, але знаходив свій шлях їх реалізації". Його становище було складним тому, що разом з ним ріс та набував сили його господар - король. Але міністр працював у гармонії з ним, на думку історика, більше 10 років [17.-Р.302].

Вулсі залишив яскравий слід в англійському політичному житті. Як перший фаворит Генріха VIII, він став яскравою та популярною фігурою, що викликала неоднозначні, навіть протилежні оцінки сучасників та наступних поколінь. У ньому бачили особистість, на яку можна рівнятися й наслідувати, або ж, навпаки, ставились вороже та нещадно критикували, виставляючи як зразок діяча, що своєю діяльністю викликав ненависть всього суспільства. Недарма В. Шекспір наприкінці XVI ст. саме про нього писав в історичній драмі "Генріх VIII":

Послухайте: отой священик - лис

Чи вовк, - все одно: неситості у нім

Не менш, ніж хитрощів; він чинить зло

І любить зло чинити: має змогу

І покликання до цього. Тут душа

Паскудить сан, а сан паскудить душу [18.-С.446].

Драматург підкреслив саме той факт, з яким в очах англійців став нероздільним образ Вулсі, коли за 20 років правління Генріха VIII змінилися принципи фінансової політики монархії Тюдорів: сформувався її яскраво виражений фіскальний характер. В очах суспільства XVI ст. саме політика кардинала Вулсі привела країну до важкого тягаря податків, він постав винуватцем усіх суспільних