Доручено мені

Вас сповістити, що великий смуток

Пойняв підданців ваших, досі вірних.

Та відданість їх вражено у серце

Іще одним указом про податок.

Як на призвідника нових поборів

Люд ремствує на вас, мій кардинал [18.-С.449].

На думку літератора, усі зібрані Вулсі кошти були призначені для однієї мети - домогтися папського престолу, а не витрачатися на інтереси королівства. Погляди В. Шекспіра відповідають і твердженням істориків того часу. Однак сьогодні оцінки істориків не зовсім співпадають з англійською суспільною думкою ХVI ст.

Характеризуючи Вулсі, відзначимо, що він дійсно був владолюбним, гордим, жадібним до грошей і подарунків, зовнішніх ефектів, далеко небездоганним в особистому житті. Кардинал отримував прибутки за виконання духовних обов'язків як архієпископ Йоркський, єпископ і настоятель Сент-Октанського монастиря, як голова суду канцлера тощо і став одним з найбагатших людей Англії. Вулсі любив оточувати себе великою пишністю, розкішно вдягатися, утримував близько тисячі придворних, які супроводжували його під час церемоній та урочистостей [19.-Р.115-116]. Але Генріх VIII цінував свого фаворита за яскраві здібності дипломата, який користувався впливом у всій Європі і орієнтував зовнішню політику Англії на активну участь у вирішенні європейських проблем. Падіння Вулсі визначили кілька моментів. Поразка Франції у битві при Павії 1525 р. і наступний розгром Рима у травні 1527 р. іспано-німецьким військом призвели до тріщини у зовнішньополітичному курсі Англії [20.-Vol.4.-Pt.2.-№ 4721,4737]. Віра Вулсі у те, що союз із Францією був єдиним засобом схилити папу до необхідного договору і протистояти Габсбургам, вимагала від Англії участі у військових діях та великих витрат, але результатів не дала [15.-С.93]. Король став втрачати довіру до свого міністра. Невдачі очікували фаворита і у внутрішньополітичному курсі. У фінансових питаннях Вулсі спочатку прагнув дотримуватися політики Генріха VII - політики економії, що не відповідало інтересам і планам Генріха VIII. І Вулсі був змушений під тиском короля вдатись до тактики залякування парламенту, щоб домогтися нових субсидій королю. Але це не допомогло, а нові податки робили його фігуру дуже непопулярною в очах англійців, цим полегшуючи рішення короля позбавитись Вулсі, коли виникла необхідність. Бо з часом стикаються зростаюче владолюбство монарха та не менше прагнення до влади й амбіції його міністра. Останнім поштовхом, який визначив рішення Генріха VIII і долю кардинала, стало те, що Вулсі не зміг розв'язати проблему взаємовідносин короля і папи, вирішити питання про розлучення Генріха VIII з Катериною Арагонською.

Бажання короля співпали з суспільною думкою, яку обурював спосіб життя фаворита. Вулсі був відлучений від влади. 3 листопада 1529 р. відбулося засідання парламенту, яке звинуватило кардинала у перевищенні влади під час перебування на посаді канцлера, а також у порушенні закону, за яким в Англії єдину законну владу представляє король. Серед звинувачень фігурувала і державна зрада, оскільки кардинал був папським легатом, і таким чином виконував розпорядження Римської курії. До цього додали таємне дипломатичне листування, а також жадібність, виявлені недоліки в діяльності суду канцлера [21.-Р.16-17]. Вулсі усунули з посади канцлера, але він залишився на посаді архієпископа Йоркського. У 1530 р. його знову звинувачують у зраді та засуджують до страти. Не дочекавшись звершення долі, Вулсі помер на шляху до Лондона 29 листопада 1530 р. в абатстві Лестер. Але для Генріха VIII досить зручно було всі негаразди внутрішньої і зовнішньої політики "списати" на свого опального фаворита.

Новою яскравою фігурою біля особи короля стає Томас Кромвель (1485-1540). Діяльність цього фаворита стала предметом дискусій серед дослідників. Так, Елтон в одній із перших своїх знакових робіт "Тюдорівська революція в управлінні. Адміністративні зміни у роки Генріха VIII", що написана на підставі документів та архівних матеріалів часів Генріха VII та Генріха VIH, називав його творцем "нової монархії" [7]. Провідною ідеєю дослідження стало твердження, що у період правління Генріха "УШ, а саме за його міністра

Т. Кромвеля, у центральному управлінні здійснюється серія реформ, що мали, на думку історика, характер революційного перевороту, у результаті якого почала формуватися нова система управління. Однак підготовку та здійснення реформ Елтон приписує лише одному Кромвелю, майже не висвітлюючи діяльність його найближчих помічників. Цю думку про визначальне місце і роль Кромвеля Д. Елтон розвивав і надалі у працях, таких як "Політика та поліція: проведення Реформації у часи Томаса Кромвеля", "Реформи і Реформація в Англії 1509-1558 років" тощо [4; 5]. З ним він пов'язував витоки модерної держави в Англії, формування засад конституціоналізму.

Концепція Елтона, хоч і отримала підтримку та розвиток в англійській історіографії 60-70-х рр., але оцінки ролі Кромвеля виявилися дещо відмінними. П. Лоудс у роботі "Політика і нація 1450-1660" теж назвав один із її розділів "Революція в управлінні", однак відкинув ідею про виключну роль у ній фаворита. На його думку, Кромвель був не винахідником, а лише систематизатором бюрократичних методів, що вже склалися до нього, у першу чергу за часів Генріха VII [22]. Підтримку концепція Д. Елтона отримала й у праці англійського дослідника Б. Бекінсейла "Томас Кромвель. Тюдорівський міністр". Але він головну заслугу Кромвеля вбачав у тому, що в Англії у 30-х роках XVI ст. була встановлена спільна згода щодо прийняття законів королем