Своїм просуванням службовими сходами Кромвель завдячував Вулсі. Його кар'єра теж була досить стрімкою: 1528 р. - вступ на службу до Вулсі, у 1529-1540 рр. Кромвель продовжує свою політичну діяльність як член парламенту, у 1533 р. отримує посаду канцлера державної скарбниці, у 1534 р. стає державним секретарем, а в 1535 р. - генеральним вікарієм, у 1540 р. фаворит отримує титул графа Ессекса [15.-С.98-99]. Здібна та безмежно користолюбна людина, хитрий та виверткий, він був готовий виконати будь- яке бажання короля. З цих рис його характеру і скористався Генріх VIII. За допомогою Кромвеля він вирішив питання особистого життя: шлюборозлучний процес та одруження на своїй фаворитці Анні Болейн. А. Діккенз наголошував на здібностях Кромвеля як видатного адміністратора [9.-Р.11]. Так, за активної участі Кромвеля Генріх VIII здійснив низку реформ державного управління, як от: розширення прав Таємної ради, зміна тактики по відношенню до парламенту, реформи у церковному управлінні, реформування фінансових органів.

Особливо значним досягненням Т. Кромвеля стали зміни у відносинах між королем та парламентом. Прямим результатом активності Кромвеля як фаворита в парламенті, за словами Б. Бекінсейла, було звеличення центральної фігури - короля Генріха VIII, а реально - створення досить ефективної системи впливу королівської адміністрації на діяльність цього органу. Це дозволило провести акти, що затвердили зверхність короля над церквою, здійснити секуляризацію церковних земель.

Кромвель багато зробив для того, щоб створити механізми, які дозволяли перетворити постать короля у центр усієї системи державного управління. І хоча теоретично королівські повноваження в країні були обмежені парламентом, на практиці про обмеження королівської влади парламентом чи про протиставлення його монархії мова не йшла. Король зосереджував усю повноту влади в державі: державні установи, в тому числі й парламент, а також фізичні особи здійснювали ті чи інші функції тільки з делегування їх королем. Законодавчі, судові та адміністративні повноваження переходили під контроль короля. Король мав право втручатися у роботу будь-якого органу та самостійно вирішувати будь-які питання управління на всіх його етапах. Але при цьому передбачалось, що король буде діяти в рамках правового поля. Радники та фаворити короля ставали безпосередніми виконавцями волі монарха та провідниками обраного політичного курсу, але у випадку невдач вони потрапляли до розряду королівських ворогів та зрадників держави і розплачувалися за це не тільки службовим становищем, але іноді й життям.

Саме завдяки фавориту король збільшив свої прибутки за рахунок вилучення монастирських земель та оподаткування торгівлі. Це розширило матеріальну базу монархії, а, значить, зросла і її самостійність. Зовнішньополітичний курс Т. Кромвеля полягав у зближенні з німецькими протестантськими князями.

Т. Кромвель був справжнім мак'явелістом, яким малювала цей тип державного діяча філософія доби Відродження. За його наказом "Державець" Н. Мак'явеллі був виданий англійською мовою [7.-Р.128-129], він навіть сам редагував матеріал. Особистою заслугою Т. Кромвеля деякі історики називають і редагування Біблії [14.-Р.100-111]. Однак, на відміну від Вулсі, який мав відносну самостійність, державна діяльність Т. Кромвеля проходила під постійним контролем короля [5.-Р.294-295].

Падіння Т. Кромвеля почалося тоді, коли його політика перестала відповідати інтересам короля. Початок падіння деякі історики прагнуть пов'язти лише із втратою впливу на короля Анни Болейн та невдалим проектом шлюбу з Анною Клевською, який готував Кромвель [24.-Р.376-378]. У жовтні 1537 р. нова дружина короля Джейн Сеймур народила Генріху сина - принца Уельського. Генріх VIII осипав Сеймурів нагородами, з їх сходженням як нових фаворитів і почалося падіння Кромвеля. Він був звинувачений парламентом у державній зраді та страчений. Хоча пізніше Генріх VIII не раз зазначав, що Кромвель був одним із найвірніших його слуг [25.-Р. 103,112,122].

У ранньотюдорівську епоху англійська монархія розвивається як форма державного устрою, що формує складний механізм керівництва та управління державою і суспільством. Центром політичного та культурного життя цього часу стає королівський двір, зростає залежність дворянства від королівської влади, що притягувала його до королівського двору в надії отримати титули або інші нагороди. Для Англії XVI ст., як і для інших країн Західної Європи, характерною є боротьба дворянських угруповань за владу та право знаходитися поряд з монархом. "Партії" фаворитів і фавориток стали одним з проявів цього явища. У центрі двірцевого життя знаходилась королівська сім' я та фаворити монарха. Але функції інституту фаворитизму цього періоду полягали у чіткому проведенні політики, напрямки і характер якої визначав сам монарх. Тому зміна фаворитів і фавориток, як і їх "партій" була невід'ємною частиною політики Генріха VII та Генріха VIII Тюдорів, коли монархи у відповідності до особистих інтересів змінювали "знаряддя" свого управління.

Джерела та література

Pollard A.F. Thomas Cranmer and the English Reformation 1489-1556. - Hamden, 1965.

Pollard A.F. Wolsey / Ed. by G.R.Elton. - L., 1965.

Elton G.R. How corrupt was Thomas Cromwell? // Historical Journal. - Camb., 1993. - Vol. 36. - №4.

Elton G.R. Policy and pol. The enforcement of the Reformation in the age of Tomas Gromwell. - Camb., 1972.

Elton G.R. Reform and Reformation: England 1509-1558. - Camb.,1977.

Elton G.R. Reform and renewal Thomas Cromwell