процеси в 20-30-х рр. тісно пов'язувалися більшовиками з поняттям націоналізму, який розглядався ними в основному як негативне явище, позбавлене будь-якого раціонального змісту. Для більшовицької ідеології було характерним штучне обмеження різноманітності національного вузьким націоналізмом. Таке ставлення до націоналізму було характерним і для наступних часів, і ще сьогодні не всі відмовилися від нього, аргументуючи свою позицію тим, що національне звужує основу і джерела розвитку духовної культури, веде до її відокремлення від світового культурного процесу, перечить загальнолюдському в ній, тягне людство назад, в минуле; є основою консервативного, що глухе до всього сучасного, яке відповідає інтересам і смакам нових поколінь. Основним джерелом такого ставлення до національного, на думку І. Дзюби є "суспільний деспотизм і несвобода, ігнорування й збайдужіння до національної справи, нехтування нею .завжди і всюди було так чи інакше пов'язане з суспільною реакцією, антигромадськістю чи занепадом громадських засад" [10, с.102]. Важко з цим не погодитися. Адже хоча національне відрізняє один народ від іншого, проте не віддаляє їх, висвітлює їхню самобутність, але не протиставляє їх. Ототожнення ж з вузьким націоналізмом, що було характерним для радянської влади, веде, в кінцевому результаті, до шовінізму.
Вперше термін "національна контрреволюція" застосовано на об'єднаному пленумі ЦК КП(б)У у березні 1928 року. Специфічні риси болгарського населення України (переважно селянське, відносна заможність в порівнянні з пересічно українськими показниками, висока землезабезпеченість, розвинуті товарні відносини) обумовлювали і характер руйнації національного життя болгар. А з початком колективізації робота серед національних меншин стає обтяжливою для місцевих органів влади. Завершення до 1934 року колективізації у болгарських районах (рівень колективізації у Коларівському районі становив 95,9%, у Благоєвському - 95%, у Вільшанському - 95% [7, с.22]) привело до ряду негативних наслідків. По-перше, змінено традиційний уклад економічного життя болгарського селянства. По-друге, змінилася соціальна структура болгарського населення (в пошуках захисту від насильства, переселяється до міст). По-третє, в результаті боротьби проти "класово-ворожих елементів" було репресовано найкращі сили болгарського селянства.
З 1933 року згортання політики "коренізаціі" входить у нову фазу боротьби з "національною контрреволюцією", під виглядом якої знищувалася найбільш активна частина представників національних меншин - інтелігенція яка займалася справою відродження національної свідомості. Терор проти національної інтелігенції супроводжувався наступом на інституції, пов'язані з освітянською діяльністю. Постанова ЦК КП(б)У від 13 грудня 1933 р. "Про кадри шкіл нацменшостей" відзначала особливу роль національних шкіл у планах контрреволюціонерів для виховання молодого покоління в антирадянському дусі [2, с.7]. Постановою намічалося проведення перевірок спеціальними комісіями для виявлення "антирадянських елементів" як в школах, так і в Преславських технікумах. Ряд викладачів було звільнено з роботи або засуджено до різних термінів ув'язнення. Самі технікуми припинили своє існування у 1937/1938 році. Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1938 року "Про реорганізацію національних шкіл України" розпочалася фактична ліквідація національних шкіл, у тому числі і 57 болгарських. Найбільш гучною політичною справою проти національних меншин стала так звана справа "Болгарської контрреволюційної організації", що була "розкрита" органами НКВС на початку 1938 року. До цієї організації було залучено як працівників апарату ЦК КП(б)У, так і рядових колгоспників та вчителів болгарських шкіл. По цій справі проходило понад 80 учасників, серед яких були кращі представники болгарської інтелігенції та політемігранти, які вірою і правдою служили радянській владі Д. Димитров, А. Дівіджиєв, К. Планінський, Д. Марков, П. Аджаров, Й. Стоянов та інші. А. Дівіджиєв, Й. Стоянов засуджені до розстрілу, інші - до тривалих строків ув'язнення. У 1956 р. учасники "Болгарської контрреволюційної організації" були реабілітовані, довідки про їх непричетність видано було найближчим родичам репресованих [3, с. 110, 85, 132].
Постановою ЦК КП(б)У від 5 березня 1939 р. "Про ліквідацію та реорганізацію національних районів і сільрад" ліквідувати Коларівський та Благоєвський райони, розподіливши сільради ліквідованих районів по інших районах. У 1939 році завершується і загальнореспубліканська адміністративна реформа. У новій адміністративній системі України національних територіальних одиниць вже не існувало. Так завершився процес національно-державного будівництва серед національних меншин України, розпочатий у 1923 році.
Таким чином, згортання політики коренізаціі, яке з часом переросло в фізичне знищення національних меншин, було закономірним кроком влади на шляху утвердження тоталітарної системи. Використавши творчий потенціал болгарського населення України, влада переходить до боротьби з ним. Активно використовуючи термін "буржуазного націоналізму", влада користується в цій боротьбі всіма можливими методами і засобами.
В умовах сучасної України відкриваються сприятливі можливості для забезпечення національно- культурних, освітніх та мовних інтересів національних груп. Лише дбайливо ставлячись до національних меншин, які вже відчули на собі несправедливість з боку влади, ми можемо подолати тяжку спадщину денаціоналізації, комплексів вторинності культур народів України. Ці проблеми спільні і для українського народу, і для всіх інших національних груп, які мешкають в Україні.
Висновки та перспективи дослідження:
тільки в умовах правової держави, при наявності конституційних гарантій реалізації прав і свобод, національні меншини матимуть можливість вільно розвиватися, укріплюючи тим самим Україну як цілісну державу;
нівелювання, уніфікація сфери духовного життя представників національних меншин з боку влади сприятиме духовній деградації суспільства і призведе до значних морально-етичних втрат;
розпорошеність та необробленість архівних джерел вимагають видання спеціальних збірників архівних документів і матеріалів з історії національних меншин України взагалі і