Проаналізуємо які зміни відбулися у національному складі міст Південної України у 1920-х рр. Для цього звернемося до Всеросійського перепису населення 1920 р., Всесоюзного міського перепису населення 1923 р. та Всесоюзного перепису населення 1926 р. Ці переписи населення були інструментом соціальних, національних і демографічних досліджень. У порівнянні з 1930-ми рр. вони не обслуговували ідеологічні потреби тоталітарної держави. Саме тому дані цих переписів мають велике значення як в інформативному, так і в науковому плані. Спираючись на них, можна визначити демографічні та соціальні зміни, що відбулися у 1920-х рр. і докорінно змінили обличчя Української республіки.

Якщо Всеросійським перепис населення 1897 р. давав уяву про національний склад населення опосередковано - через мову, яку опитувані вважали своєю рідною, то переписи 1920-х рр. фіксували саме національність. До того ж, дуже важливим було те, що визначення національності у цих переписах покладалося на самого опитуваного. Тобто, людині надавалася можливість ідентифікувати свою приналежність до тієї чи іншої національності самостійно. Візьмемо до уваги цей важливий факт.

У 1920 р. територія колишніх Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній була розподілена між п'ятьма губерніями, а саме - Донецькою, Катеринославською, Одеською, Миколаївською та Олександрівською [2, с.41-43]. За межі винесено Крим, оскільки у досліджуваний період він перебував у складі РФСРР. Слід враховувати, що землі нових п'яти губерній у 1920 р. територіально не співпадали у повній мірі з територією Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній. Нами підраховано міське населення регіону в межах нових п'яти губерній.

За Всеросійським переписом населення 1920 р. у містах південноукраїнського регіону українці становили 20,8 %; росіяни - 43,9 %; євреї - 28,3 %; інші національності - 7 % [підраховано за: 3, с.32-40].

Слід зауважити, що Всеросійський перепис населення 1920 р. проводився у складних умовах, які стали наслідком революційних подій 1917-1920 рр. Це певною мірою позначилося на якості його результатів. Наприклад, у переписі відсутні дані про національний склад Олександрівської губернії (з 1921 р. - Запорізької) [3, с.32-40]. Проте це зауваження більшою мірою стосується абсолютних даних перепису. Що ж стосується відносних даних, якими є відсоток кожної національності у складі населення, то похибка буде значно меншою.

Узагальнюючі дані щодо національного складу міського населення Донецької, Катеринославської, Одеської та Миколаївської губерній за даними Всеросійського перепису населення 1920 р. наведені у таблиці 1.

Як бачимо з таблиці 1, найбільш русифікованою у 1920 р. була Одеська губернія, де частка українців становила тільки 9 % від загальної кількості міського населення. У той же час євреїв там проживало 43,2 %, а росіян - 39,8 %. Тобто, кількість українського міського населення була тут майже в п'ять разів меншою ніж російського, та майже в 4,5 раза меншою, ніж єврейського [3, с.38]. Національний склад міського населення цієї губернії багато в чому визначався її адміністративним центром - містом Одесою, населення якого становило понад 70 % всього міського населення губернії. В Одесі у 1920 р. проживало 427831 чоловік. Одеса на той час за кількістю мешканців було найбільшим серед усіх міст України. Загалом населення цього мегаполісу становило 23,2 % всього міського населення південного регіону і суттєво впливало на показники його національного складу. Тільки 2,9 % одеситів були українцями (а точніше сказати, визнавали свою приналежність до української нації). У той же час, і росіян, і євреїв проживало там майже у 15 разів більше - 44,8 % та 44,4 % відповідно. 7,8 % населення Одеси належало до інших національностей. Таким чином, Одеса була найбільш русифікованим містом не тільки на Півдні, а й загалом в Україні. Єдиним містом Одеської губернії, де українці становили абсолютну більшість (тобто більше 50 %) був Овідіополь, де проживало 69,5% українців [3, с.40]. У всіх інших містах цієї губернії кількість українців була не тільки меншою ніж 50 %, але й поступалася кількості або росіян, або євреїв, або і тих і інших одночасно.

Другою за ступенем русифікації була Катеринославська губернія. У 1920 р. кількість українців серед міського населення губернії становила 20,3 % [3, с.34]. Як і в Одеській губернії, формуючим чинником національного складу міського населення Катеринославської губернії був національний склад її адміністративного центру - міста Катеринослава, де проживала більш ніж половина всього міського населення Катеринославщини. За переписом 1920 р. українці становили тільки 4,9 % населення Катеринослава (знову ж таки, за їх власною самоідентифікацією), росіяни та євреї - 46,3 % та 40,7 % відповідно [3, с.34]. Серед інших міст (за винятком Кам'янського) можна простежити таку тенденцію: чим меншим за кількістю населення було місто, тим більша частка українців мешкала в ньому. Наприклад, на відміну від Катеринослава, у місті Верхньодніпровську (9072 мешканці) у 1920 р. проживало 73,2 %

українців, Новомосковську (14726 мешканців) - 72,3 % українців, Кривому Розі (22729 мешканців) - 52,4 % українців, Нікополі (10545) - 35,6 %, Павлограді (17503) - 38,4 %, Синельниковому (10877) - 50,9 %