Населення Одеси за три роки з 1920 по 1923 рр. скоротилося на 103 828 осіб, тобто на 24,3 %; Катеринослава - на 9644 особи, або на 5,9 %; Миколаєва - на 25 079 осіб (23 %); Херсона - на 32 240 осіб (43,3 %); Маріуполя - на 27 050 осіб (46,2 %); Юзівки - на 5793 особи (15,3 %); Єлизаветграду - на 26 842 особи (34,8 %). Нічим іншим як демографічною катастрофою такі факти назвати не можна. Якщо проаналізувати чисельність населення міст південного регіону (з населенням більше 10 000 осіб), що були охоплені обома переписами, то вона скоротилася з 1 386 100 осіб у 1920 р., до 1 120 126 осіб у 1923 р. [4, с.4-17]. Таким чином, зменшення міського населення склало приблизно 20 %. Крім того, додаткову кількість до загального міського населення у 1923 р. дали міські селища Запорізької губернії, що, як було вказано раніше, не були переписані під час перепису 1920 р. Наступним фактором, що вплинув на кількість та склад населення, був новий адміністративно-територіальний поділ, що змінив територіальну конфігурацію регіону. За ним дані землі були розподілені вже на три губернії, а саме Донецьку, Катеринославську та Одеську. Це вносить деякі додаткові складнощі у загальні підрахунки.

І нарешті, третій фактор, який безумовно треба взяти до уваги, розглядаючи зміни в національному складі, - це зміни в національній політиці, що були започатковані в 1920-ті рр. Ці зміни були пов'язані із введенням так званої політики коренізації, що була проголошена ХІІ з'їздом РКП(б) у 1923 р., яка отримала в Україні назву українізація. Дійсно, вона великим чином вплинула на ситуацію у національній політиці. Однак слід враховувати, що великі зрушення у цій сфері почалися раніше. Маємо на увазі ті зміни у національній самосвідомості, що відбулися у період Українських визвольних змагань початку ХХ ст. У цьому контексті слід згадати закон Центральної Ради про державну мову від 24 березня 1918 р. Державною мовою проголошувалася українська. Також закон гетьманського уряду П. Скоропадського «Про обов'язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України у всіх середніх школах» від 1 серпня 1918 р.

Для того щоб заручитися підтримкою в Україні в період боротьби за владу у республіці, більшовики теж намагалися засвідчити всебічну підтримку українській культурі. Прикладом є постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 9 березня 1919 р. «Про обов'язкове студіювання у школах місцевої мови, а також історії та географії України», постанова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 21 лютого 1920 р. «Про вживання в усіх установах української мови нарівні з російською».

Тобто, незважаючи на те, що здобути незалежність не вдалося, українці у період 1920-х рр., напередодні остаточної побудови тоталітарної держави, отримали певний імпульс для підвищення національної самосвідомості та звільнення від тавра другосортної нації. Поступово піднімалася з колін українська мова, з'являлися україномовні видання, навчальні заклади. Цей процес, хоча і пригальмований голодом та віддаленістю від центрів національної культури, не міг не позначитися на національному складі населення міст південного регіону.

Проаналізуємо національний склад міського населення Донецької, Катеринославської та Одеської губерній за даними Всесоюзного міського перепису населення 1923 р. Його підсумки наведені в таблиці 2.

Як бачимо, порівнюючи дані таблиць 1 та 2, загальна кількість міського населення регіону майже не змінилась. Приріст у 6,2 % можна вважати досить умовним, зважаючи на включення до перепису міського населення Запорізької губернії, не врахованого у 1920 р. та великої кількості нових, досить дрібних поселень.

У 1922 р. відбулася нова зміна адміністративно-територіального устрою. Дана територія була розподілена на Катеринославську, Одеську та Донецьку губернії [7, с.792-793]. Ми підрахували міське населення на 1923 р. по трьом губерніям (Катеринославській, Одеській та Донецькій), територія яких співпадала з територією Донецької, Запорізької, Миколаєвської, Одеської, Катеринославської губерній у 1920 р., але відрізнялась від території трьох дореволюційних - Катеринославської, Херсонської та Таврійської.

У національному складі відбулися суттєві зміни. За якихось три роки частка українців у регіоні збільшилася майже у півтора раза. З 20,8 % у 1920 р. до 29,6 у 1923 р., тобто приріст становив 50 %. Проте

і ця цифра не відображає дійсного стану справ, тому що вона була дещо знівельована значним припливом російського населення до Донецького басейну, про що вже йшлося раніше. У той же час частка українського населення Катеринослава збільшилась у три з половиною рази (з 4,7 % у 1920 р. до 16 % у 1923 р.). В Одесі цей показник збільшився більше ніж удвічі, з 2,6 % у 1920 р., до 6,6 % у 1923 р., тобто кількість українського населення збільшилась майже на 200 %. У Першомайську Одеської губернії частка українського населення за цей період зросла з