36 %, тобто у 2,3 раза. У менших за чисельністю населення містах збільшення частки українців теж було значним: у Артемівську більше, ніж у два рази (з 21,5 % до 54,9 %); в Сталіно - в чотири рази (з 6,9 % до 26,1 %); в Херсоні - майже в три рази (з 13,5 % до 35,9 %); в Луганську - у два рази (з 21,4 % до 43,4 %) з 1923 по 1926 рр. [4, с.4-8].

Загальні показники національного складу міського населення Півдня України у 1926 р. наведені у таблиці 3.

Найбільший відсоток українці у 1926 р. становили серед міського населення Дніпровського промислового району, майже половину - 49,3 %, більше ніж росіяни та євреї разом узяті (45,1 %). У Гірничому промисловому районі українці становили 40,4 % міського населення, на 8 % менше ніж росіяни, значно випереджаючи за кількістю населення євреїв та представників інших національностей. Серед мешканців міст Степового економічного району українці становили третину.

Наступні діаграми (рис. 1 та 2) демонструють динаміку змін чисельності міського населення Півдня України та окремих національностей за переписами населення 1897, 1920, 1923, 1926, 1939 рр.

100 1

80

70

* 60

<з

§ 50

.g

30 —

20

10

¦ ¦

0 И—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—

5 7 9 1 3 5 7 9 1 3 5 7 9 1 3 5 7 9 1 3 5 7 9 9 9 9 0 0 0 0 0 1 1 1 1 1 2 2 2 2 2 3 3 3 3 3 88899999999999999999999

Роки

-¦-українці -*- росіяни євреї -¦- інші

Рис. 2. Динаміка змін частки представників окремих національностей у національному складі міського населення Півдня України за даними переписів населення 1897, 1920, 1923, 1926, 1939 рр.

На рис. 1 проілюстровано зростання загальної чисельності мешканців міст, та зміни в чисельності кожної з національностей, а рис. 2 демонструє як змінювалась частка кожної з національностей у загальній чисельності міського населення. На рис. 1 чітко відзначається наступне: 1) у 1920 р. чисельність українців була найменшою серед трьох найчисельніших національностей; 2) у період між 1921 та 1922 роками кількість українців у містах наздоганяє та перевищує кількість євреїв і стає другою за чисельністю після росіян; 3) у 1926 році кількість українців у містах зрівнюється з кількістю росіян і перебільшує її; 4) зростання українців зберігається і в період індустріалізації. Щоб проілюструвати останній з перелічених фактів ми скористалися результатами перепису 1939 р. [14, с.68-70]. Насамкінець, рис. 2 ілюструє темпи зростання частки українців у загальній кількості населення південноукраїнських міст.

Загалом частка українців серед міського населення Півдня зросла з 29,6 % у 1923 р. до 38,9 % у 1926 р. Тобто темпи її зростання у населенні міст становили 31,4 % за три роки. Все міське населення регіону за цей же час збільшилось тільки на 20,6 %, тобто частка українців зростала у півтора раза швидше, ніж збільшувалась кількість міського населення загалом. Частка українців зросла серед міського населення Півдня: з 17,5 % у 1897 р. до 20,8 % у 1920 р. і до 38,9 % у 1926 р. Темп зростання з 1897 по 1926 рр. становив 122,3 %. Якщо ж порівнювати абсолютні цифри, то тут темпи зростання кількості українців ще більш вражають: у 1923 р. українців, що проживали у міських селищах південного регіону було 582 131 особа, а у 1926 р. 922 253 особи [підраховано за: 4, с.4-17]. Отже, за три роки збільшення абсолютної кількості українців у містах Півдня становило 58,4 %.

Таким чином, 20-ті рр. ХХ ст. в історії міст південного регіону відзначилися докорінною зміною їхнього національного складу. Русифікація що тривала у містах регіону упродовж багатьох десятиліть, була припинена і змінилася процесом українізації міського населення. За якихось шість років що минули з 1920 по 1926 рр. українці з національної меншості, яка за своєю чисельністю більш ніж удвічі поступалася росіянам та майже у півтора раза євреям, перетворилася на національну більшість та зберегла високі темпи зростання своєї присутності у містах, що дозволило їй вже у найближчому майбутньому досягнути абсолютної більшості у містах та зробити їх по справжньому українськими. Згодом з «плавильного котлу» русифікації міста перетворювалися у центри української національної культури. Це було великим кроком на шляху українського націотворення, тому що міста, концентруючи в собі величезний людський, промисловий, науковий та культурний потенціал, відіграють особливу роль у створенні та зміцненні будь-якої держави. Дослідження національного складу міського населення України, що проводились за радянської доби, пов'язували зростання частки українського населення міст в основному з періодом індустріалізації, пояснюючи це зростання механічним переміщенням української людності, що проживала у сільській місцевості, до міст. Це твердження не є коректним, адже принижує значення тих змін, що відбувалися у 1920-ті рр. в національній свідомості українців. Як показує наше дослідження, зміни у національному складі мали значно глибше підгрунтя та були великою мірою пов'язані із змінами у національній